© Минобороны России/t.me Американський ветеран війни в Іраку вважає, що російсько-українська війна, швидше за все, зайде в глухий кут, але така патова ситуація може бути як хорошою для Києва, так і поганою.
Українці зберігають мужність і стійкість у війні з Росією. Але їм притаманне і дещо інше, що вражає: це якщо не песимістичний погляд на речі, то хоча б глибоко тверезий погляд на масштаби військових викликів, з якими вони мають справу.
«Чому українці так почуваються? Зрештою, українська армія перевершила практично всі обґрунтовані прогнози щодо своєї боєздатності. Вони зірвали початкові військові цілі Росії, повернули 54% території, захопленої Росією з початку війни, і завдали приголомшливих втрат російським військовим як у матеріальній, так і в живій силі», – пише в статті для New York Times ветеран війни в Іраку 2003 року і колишній конституційний суддя США Девід Френч.
ВІн пише, що після кількох місяців контрнаступу, за які армія України дорого заплатила за визволення невеликої території, він розуміє, чому погляди українців такі похмурі.
«Українські лідери не обманювали мене, коли применшували очікування військового успіху. Вони ділилися справжніми побоюваннями. Після більш ніж року бойових дій українці знають, що за відсутності великої підтримки Заходу вони будуть Давидом, який бореться з Голіафом. Росія все ще володіє величезними перевагами, і, незважаючи на всі свої перші успіхи, Україна все ще може програти війну», – пише Френч.
Щоб краще зрозуміти нинішній стан речей, автор пропонує розглянути кілька питань про війну, які йому часто ставлять в США після його поїздок в Київ. Він пояснює, що його відповіді ґрунтуються на розмовах з високопоставленими українськими чиновниками, нинішніми і колишніми американськими чиновниками, нинішніми і колишніми військовослужбовцями, а також на відстеженні інформації з відкритих джерел про пересування і тактику військ, де це тільки можливо.
Останній український контрнаступ триває вже кілька місяців. Чому він не досягнув значного прогресу?
Озираючись назад, напевне, краще було б запитати: чому хтось думав, що такий прогрес буде?
«Попросіть генерала НАТО атакувати сильно укріплену лінію оборони без переваги в повітрі, без переваги в артилерії і без явної переваги в чисельності. Перше питання, яке він, швидше за все, задасть, буде таким: «Чи можна почекати з атакою, поки у нас не буде переваги хоча б в одній з цих категорій? Або, можливо, у двох?». Я б дуже хотів почекати, поки ми не отримаємо всі три», – пише Френч.
Він допускає, що минулі успіхи України породили нереалістичні очікування щодо майбутніх результатів. Через них на Заході з’явилося сподівання, що приголомшуючий успіх буде і в українському наступі на підготовлені російські укріплення. Френч визнає, що такі розрахунки були нереалістичними. І тому його не дивує, чому українські чиновники, з якими він розмовляв в травні, були стривожені надмірними очікуваннями Заходу.
Але я читаю, що Україна нарешті досягла деяких реальних успіхів. Чи може ще статися прорив?
Це можливо, але не варто на це розраховувати. Правда, що армії можуть бути доведені до межі, і поступовий успіх може в кінцевому підсумку принести великі перемоги. Наприклад, після Дня висадки в Нормандії союзники тижнями проривалися в кошмарних умовах, перш ніж нарешті добитися успіху.
Але в цьому і криється небезпека. Командири можуть надто довго продовжувати наступальні дії, штовхати солдатів і армії до переломного моменту, вірячи, що справжній прорив вже не за горами.
«Історичні аналогії можуть бути недосконалими, але згадайте німецький весняний наступ 1918 року наприкінці Першої світової війни. Німецька армія завдавала удару за ударом по союзниках, досягла обмежених успіхів, але в процесі знекровила себе, що зробило її вразливою перед потужними наступальними операціями союзників, які виграли війну наприкінці літа і восени», – пише американський військовий у відставці.
«Так. Якщо бути відвертим, я не бачу нічого схожого на наближення колапсу українських сил чи на російський бліцкриг, навіть якщо український контрнаступ буде надто дорого коштувати Україні. Значна частина ударної сили російської армії була знищена. Але не важко помітити, що зміна динаміки на полі бою в поєднанні з перспективою зменшення західної підтримки може призвести до поразки, яка, можливо, буде ще більш руйнівною і деморалізуючою, ніж початковий російський план захоплення Києва за лічені дні», – пише Френч.
Те, що колись передбачалося як блискавична російська атака, перетворилося на похмуре змагання волі. І хоч українці готові боротися, вони не зможуть стримати Росію без постійної підтримки Заходу. Це означає, що перемога Росії над Україною буде також перемогою над США і приголомшливим поворотом долі для Владіміра Путіна після колосальних прорахунків його початкового плану.
«Якщо Україна буде змушена піти на мир, навіть якщо вона збереже, наприклад, контроль над Києвом, то легко уявити собі падіння Володимира Зеленського, відновлення російського домінування в українських справах і відновлення престижу побитої російської армії. Зрештою, вона переможе у класичний російський спосіб: витримавши більше, ніж міг витримати її супротивник», – пояснює автор, додаючи, що це було б катастрофічним результатом для безпеки США, Заходу, незалежності України і міжнародного порядку.
Чи існує сценарій перемоги України?
Так, але тільки якщо західна допомога продовжуватиме надходити. Україна постала перед надзвичайно складним завданням. Вона запроваджує безліч нових видів зброї і тактик в армії, яка вже бореться за своє життя. В такій ситуації проблеми неминучі.
Спосіб ведення війни в Україні відрізняється від того, як сили НАТО звикли вести бої. І найбільш логічним підходом до конфлікту залишається досягнення синтезу між цими двома методами, а не повна перебудова української тактики, особливо коли українська армія воює з часткою можливостей НАТО.
Республіканська партія могла б навести переконливі аргументи на користь того, що підхід президента Джо Байдена сам по собі заважає Україні. Адже допомога надається надто повільно і лише після багатьох місяців благань з боку Києва. Україна, ймовірно, була б у значно кращому становищі, якби отримала літаки F-16, танки Abrams і ракети ATACMS раніше і в більшій кількості.
Проте, незважаючи на ці прорахунки, можна стверджувати, що поєднання західної зброї і української доблесті дає потужний результат як на фронті, так і за його межами. За винятком захоплення Росією Бахмута на початку цього року, її армія втратила значні позиції з часу свого початкового наступу, кульмінація якого наступила ще навесні 2022 року.
«Існує думка, що доки Україна продовжуватиме отримувати західну допомогу, впроваджуватиме все більше західних озброєнь у свою армію і продовжуватиме розвиватися, вона зможе повільно, але неухильно відтісняти росіян. Можливо, але лише можливо, що це може навіть призвести до раптового краху ворога», – пише автор.
Що може статися насправді?
На думку Френча, найбільш вірогідним результатом буде якась патова ситуація. І під «патовою ситуацією» він має на увазі щось посередині між згодою Києва на невигідний мир і повним витісненням Росії з української території. Швидше за все, ситуація буде більш схожа на кінець війни в Кореї, де чергування атак і контратак врешті-решт перетворився на статичну і стабільну лінію оборони.
«Але є хороші патові ситуації і погані патові ситуації. Корейська війна є яскравим прикладом. Північна Корея зазнала повної поразки у своєму прагненні об’єднати півострів. І хоч сили ООН були витіснені з Півночі китайськими дивізіями, перемир’я, що настало, залишило Південь вільним, під захистом США і, зрештою, створило умови, в яких народилася сучасна нація, одна з найбільш динамічних країн світу з точки зору культури і економіки», – йдеться в статті.
На думку Френча, саме так може виглядати хороша патова ситуація для України. Звісно, так, Росія може зберегти частину території на сході, але більшість регіонів України будуть вільними, незалежними і на шляху до вступу в НАТО. Через 10 років українська армія все ще буде озброєна, щоб стримувати Росію, але майбутнє України буде більше схоже на майбутнє Південної Кореї, ніж, скажімо, Білорусі.
Погана патова ситуація означатиме, що Росія не лише збереже значну частину української території, але й загроза відновлення бойових дій залякає як Україну, так і Захід, створюючи умови для білоруського сценарію. Країна буде нібито незалежною, але повністю під російським каблуком. Така патова ситуація, зрештою, буде перемогою Росії сповільненої дії. Вона зробить Путіна і його наступника сильнішими, Україну підкореною, а Захід, ймовірно, розділеним і невизначеним.
Якщо патова ситуація ймовірна, то чому б не наполягати на мирі зараз?
На це питання є дві швидкі відповіді. По-перше, немає жодних ознак того, що хоча б одна зі сторін вважає, що конфлікт зайшов у глухий кут.
«І якщо Захід насправді намагається завести конфлікт у глухий кут, скажімо, утримуючи зброю, необхідну Україні для продовження наступу і відбиття додаткових російських атак, то це робить мир менш імовірним, а не більш імовірним. Іншими словами, слабкість не призведе до великодушності Росії», – йдеться в статті.
Френч нагадує, як під час поїздки в Україну неназваний український високопосадовець розповів йому про теорію перемоги Путіна: тиснути якомога сильніше, а потім чекати виборів на Заході. Готовність США і Європи піти на мирні переговори зараз було б підтвердженням його стратегії. Якщо Захід піде на поступку і відмовить Україні приєднанні до НАТО або не запропонує інших гарантій безпеки, це стане для Кремля остаточним виправданням його атаки.
«Іншими словами, хоча Давид може одного разу перемогти Голіафа, якщо ми дозволимо Давиду залишитися Давидом – абсолютно самотнім проти набагато сильнішого ворога – це лише питання часу, коли він впаде», – застерігає автор.
