© Getty Images Американські автори радять Києву перейти в оборону і запропонувати Москві перемир’я попри те, що Кремль, швидше за все, відкине таку пропозицію.
Контрнаступ України, схоже, застопорився, а волога і холодна погода наближає до завершення другий бойовий сезон у зусиллях Києва, спрямованих проти агресії Росії. Водночас політична готовність продовжувати надавати військову та економічну підтримку Україні почала зменшуватися як у США, так і в Європі. Ці обставини вимагають комплексної переоцінки поточної стратегії, яку реалізують Україна та її партнери.
«Така переоцінка відкриває неприємну правду: Україна і Захід перебувають на нестійкій траєкторії, яка характеризується кричущою невідповідністю між цілями і наявними засобами. Цілі війни Києва: вигнання російських військ з української землі та повне відновлення її територіальної цілісності включно з Кримом, – залишаються недосяжними з юридичної та політичної точки зору. Але стратегічно вони недосяжні, принаймні в найближчому майбутньому і, цілком можливо, в подальшому», – пишуть в статті для Foreign Affairs президент Council on Foreign Relations Річард Гаасс і колишній директор Ради національної безпеки США з питань Європи в адміністрації Барака Обами Чарльз Купчан.
На їхню думку, Вашингтону пора зайнятися формуванням нової політики, яка б переслідувала досяжні цілі і привела б у відповідність мету і засоби.
«США слід розпочати консультації з Україною та її європейськими партнерами щодо стратегії, в центрі якої була б готовність Києва до переговорів з Росією про припинення вогню і одночасне зміщення військового акценту з наступу на оборону», – вважають автори.
Вони визнають, що Київ не відмовиться від відновлення територіальної цілісності чи притягнення Росії до економічної та юридичної відповідальності за її агресію. Однак, українські пріоритети на найближчий час мають зміститися зі спроб звільнити більше території до захисту і відновлення понад 80% країни, які все ще перебувають під українським контролем.
Росія цілком може відкинути пропозицію України про припинення вогню. Але навіть якщо Кремль виявиться непоступливим, перехід України від наступу до оборони обмежить подальші втрати солдатів, дозволить їй спрямувати більше ресурсів на довгострокову оборону і реконструкцію, а також зміцнить підтримку Заходу. Оскільки зміна підходу продемонструє, що у Києва є дієва стратегія, спрямована на досяжні цілі. У довгостроковій перспективі такий стратегічний поворот дасть Росії зрозуміти, що вона не може просто сподіватися на те, що переживе Україну і готовність Заходу підтримувати її. Усвідомлення цього може врешті-решт переконати Москву повернутися з поля бою за стіл переговорів. Такий крок був би на користь Україні, оскільки дипломатія пропонує найбільш реалістичний шлях для припинення не лише війни, але й російської окупації українських територій у довгостроковій перспективі.
Патова ситуація
На думку Гаасса і Купчана, нинішню ситуацію на полі бою можна порівняти з «напів порожньою чи напів повною склянкою». З одного боку, Україна продемонструвала приголомшливу рішучість і майстерність, не лише відкинувши спробу Росії підкорити її, але й повернувши значну частину території, яку Москва окупувала минулого року. Але з іншого боку є величезні людські і економічні втрати від війни, а також реальність, в якій Росії вдалося, принаймні поки що, за допомогою сили захопити значну частину території України. Незважаючи на довгоочікуваний український контрнаступ, РФ фактично здобула більше території протягом 2023 року, ніж Україна.
«Загалом жодна зі сторін не досягла значних успіхів. Українські і російські війська фактично зайшли в глухий кут: склалася патова ситуація», – вважають автори.
Що ж тоді робити? Один з варіантів для Заходу – робити більше того ж самого, продовжуючи надавати величезну кількість зброї Україні в надії, що це дозволить її силам врешті-решт перемогти російські війська. Проблема полягає в тому, що українські військові не демонструють жодних ознак здатності прорвати грізну російську оборону, незалежно від того, як довго і наполегливо вони будуть боротися. Оборона, як правило, має перевагу над нападом, а російські війська окопалися за кілометрами мінних полів, траншей, пасток і укріплень.
Захід може надіслати більше танків, ракет дальнього радіусу дії і, зрештою, винищувачів F-16. Але не існує срібної кулі, здатної переломити хід подій на полі бою. Як нещодавно визнав головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, «глибокого і красивого прориву, швидше за все, не буде». На полі бою в Україні ситуація в кращому випадку має вигляд дорогого глухого кута.
Час буде не на боці України, якщо війна високої інтенсивності затягнеться на невизначений термін. Російська економіка та її оборонно-промислова база переорієнтовані на війну. Москва також імпортує зброю з Північної Кореї та Ірану і має доступ до споживчих товарів, що містять технології, які вона може перепрофілювати на військові цілі. Якщо Росії знадобиться посилити свою військову присутність в Україні, вона має великий резерв людських ресурсів. Росія також знайшла нові ринки збуту для своїх енергоносіїв, в той час як санкції мали лише скромний вплив на російську економіку. Путін здається політично захищеним і контролює важелі влади: від армії та служб безпеки до ЗМІ та суспільного наративу.
Тим часом в Україні продовжують гинути солдати і цивільні, військові спалюють свої запаси зброї, а економіка скоротилася приблизно на третину (хоча й починає демонструвати ознаки зростання). Втома західних прихильників України починає позначатися на їхній готовності продовжувати надавати підтримку Києву. США залишаються центральною ланкою у наданні західної допомоги, але в Республіканській партії зростає небажання забезпечувати допомогу і далі. Республіканці відмовляються схвалювати нові пакети фінансування, які ініціює адміністрація Байдена.
Провідний претендент на президентську номінацію від Республіканської партії – колишній президент Дональд Трамп, який в минулому симпатизував Росії і дистанціювався від традиційних партнерів США включно з Україною. Те, що в опитуваннях Трамп випереджає Байдена в ключових штатах, які вагаються, лише додає невизначеності щодо траєкторії американської політики. А хиткість у підтримці України з боку США посилить хиткість у Європі.
Атака ХАМАСу на Ізраїль 7 жовтня і подальший конфлікт у Секторі Гази також привернули увагу світової спільноти, відсунувши війну в Україні на задній план.
Справа не лише в тому, що Вашингтон відволікся, американські військові мають обмежені ресурси, а американська оборонна промисловість має надто обмежені виробничі потужності. Сполучені Штати працюють на межі своїх можливостей, підтримуючи двох партнерів, які ведуть гарячі війни. Оборонні аналітики вже оголошують оборонну стратегію країни «неробочою», як сказано в нещодавньому дослідженні RAND. Інші стверджують, що США слід зосередити свою увагу і ресурси на стратегічних викликах в Індо-Тихоокеанському регіоні.
«І Україні, і Заходу буде політично нелегко протистояти цим протверезним стратегічним реаліям. Але і для Києва, і для його прихильників набагато краще прийняти нову стратегію, яка відновить баланс між цілями і засобами, ніж продовжувати курс, який завів у глухий кут і який незабаром може призвести до різкого зниження підтримки України з боку Заходу», – пишуть Гаасс і Купчан.
Переломити ситуацію
На думку авторів, Вашингтон має взяти на себе ініціативу і розпочати консультації з Україною і її західними союзниками, щоб переконати Київ погодитися на припинення вогню і перейти від наступальної до оборонної стратегії. Захід не повинен тиснути на Україну, щоб вона відмовилася від відновлення кордонів 1991 року або від покладання на Росію відповідальності за смерть і руйнування, спричинені її вторгненням. Але він повинен намагатися переконати українців, що їм потрібно прийняти нову стратегію для досягнення своїх цілей.
«Припинення вогню врятувало б життя, дозволило б розпочати економічну реконструкцію і дозволило б Україні інвестувати західну зброю, яку вона отримує, в довгострокову безпеку замість швидкого витрачання засобів на полі бою в глухому куті. Точні умови припинення вогню: терміни, точне розташування лінії зіткнення, процедури відведення озброєнь і сил, положення щодо спостереження і забезпечення дотримання, – повинні бути вироблені під широким міжнародним наглядом, найімовірніше, під егідою ООН або ОБСЄ», – пропонують автори.
Припинення вогню набуде чинності лише тоді, коли і Україна, і Росія погодяться з його умовами. Дотримання Москвою домовленостей не виключено. Російські війська зазнають тяжких втрат на полі бою, і акт агресії Кремля, очевидно, має зворотні наслідки, зміцнюючи НАТО, трансатлантичну згуртованість і рішучість України назавжди звільнитися від російської сфери впливу. Путін може скористатися можливістю зупинити кровопролиття і витягти Росію з пастки.
«Проте набагато ймовірніше, що Москва відкине пропозицію про припинення вогню. Путін все ще виношує експансивні цілі війни в Україні і, схоже, вважає, що Росія має більшу стійкість. Він, без сумніву, уважно стежить за опитуваннями громадської думки в США, які вказують на те, що повернення Трампа в Білий дім буде реальною можливістю, а це, безумовно, послабить, якщо не припинить, підтримку України з боку США. Навіть якби Кремль хотів уникнути відвертої відмови від пропозиції про припинення вогню, щоб уникнути репутаційних втрат, він може висунути умови, які, безсумнівно, будуть неприйнятними для України та Заходу», – визнають Гаасс і Купчан.
Однак, вони додають, що сама спроба добитися припинення вогню може бути цінною з точки зору того, що вона може виявити. Навіть якщо Росія відкине запропоноване перемир’я, Києву все одно варто покласти його на стіл.
«Це дозволило б Україні перехопити політичну ініціативу, нагадавши громадськості на Заході та за його межами, що ця війна залишається війною російської агресії. Відмова Кремля від припинення вогню допоможе західним урядам зберегти і посилити санкції проти Росії, а Україні – отримати довгострокову військову та економічну підтримку», – пояснюють автори.
Незалежно від того, чи буде припинено вогонь чи ні, Україні необхідно перейти до оборонної стратегії, відмовившись від нинішньої наступальної стратегії. На думку Гаасса і Купчана, нинішній наступальний підхід Києва малоперспективний і дуже дорого коштує. Це ставить українців у незручне становище, коли вони просять про безстрокову західну допомогу в рамках зусиль, шанси на успіх яких зменшуються.
Замість цього Україна повинна зосередитися на утриманні і відбудові території, яку вона зараз контролює, змінивши співвідношення наступу і оборони і поставивши Росію в ситуацію, коли їй доведеться нести непомірні витрати на проведення наступальних операцій проти добре укріплених українських військ і розширеної системи протиповітряної оборони. Навіть перейшовши до оборонної стратегії вздовж лінії фронту, Україна може продовжувати використовувати зброю великої дальності, військово-морські засоби і таємні операції для нанесення ударів по російських позиціях у тилових районах і в Криму, збільшуючи ціну продовження окупації. І якщо з’являться чіткі докази того, що військовий потенціал або воля Росії слабшають, Україна збереже можливість повернутися до наступальної стратегії.
Автори пояснюють, що така зміна української стратегії вимагала б від Росії те, на що вона досі була нездатна – проведення ефективних наступальних операцій із застосуванням загальновійськових сил. Гаасс і Купчан визнають, що буде не просто переконати президента Володимира Зеленського і українську громадськість змінити курс, враховуючи все, що вже було принесено в жертву.
На думку авторів, сама природа війни для України вже змінилася. Спочатку це була вимушена боротьба за виживання, але тепер це війна вибору за повернення Криму і Донбасу. В такій війні не лише неможливо перемогти, вона може призвести до втрати підтримки Заходу. Тож Києву було б набагато доцільніше зосередитися на тому, щоб перетворити вільну частину України в процвітаючу і безпечну демократію. Становлення України як успішної і стійкої демократії, здатної захистити себе, стало б гучною поразкою російських амбіцій.
Краща ставка
Друзі України на Заході можуть і повинні підсолодити те, що може стати гіркою пігулкою для українців. Сполучені Штати та окремі члени НАТО повинні взяти на себе зобов’язання не лише щодо довгострокової економічної та військової допомоги, але й щодо гарантування незалежності України. Це зобов’язання було б змодельоване на основі статті 4 Договору НАТО, яка передбачає негайні консультації, коли «територіальна цілісність, політична незалежність або безпека» члена Альянсу опиняються під загрозою.
ЄС, який нещодавно оголосив про намір розпочати переговори з Києвом про український вступ в організацію, повинен прискорити графік надання Україні членства, а на перехідний період запропонувати їй спеціальну полегшену угоду з ЄС. Західні союзники також повинні чітко заявити, що більшість санкцій проти Росії залишатимуться в силі доти, доки російські війська не покинуть українську територію.
Цілком можливо, що перспективи взаємно узгодженого припинення вогню і подальших переговорів щодо території значно покращаться після президентських виборів у США 2024 року. Якщо переможець буде відданий продовженню трансатлантичної солідарності і подальшим зусиллям щодо гарантування безпеки і суверенітету України, у Путіна буде мало підстав вважати, що час грає на його боці. Але до виборів у США ще рік, і вони можуть призвести до такого результату, який поставить Україну в скрутне становище. Ані Вашингтон, ані Київ не повинні йти на такий ризик.
