© Сергій Нужненко / Радіо Свобода Український контрнаступ ще не призвів до великого прориву, але це не обов’язково погана новина. Минуло два місяці відтоді, як Україна розпочала контрнаступ проти оборонних ліній Росії на окупованій території. Трохи більше тижня минуло відтоді, як ця кампанія, схоже, вступила у свою другу фазу. Перша фаза розпочалася невдало, коли надмірно амбітний наступ новостворених механізованих підрозділів швидко загруз. Згодом він ознаменувався цілеспрямованими спробами використати перевагу України у вогневих засобах дальньої дії для руйнування російських ліній забезпечення і знищення логістичних вузлів і командних центрів. Мета полягає в тому, щоб зменшити здатність російських військ реагувати на «зондувальні» операції України. «Нещодавно до цих операцій додалися невеликі удари безпілотників по Москві і серія атак українського флоту морських безпілотників проти російських патрульних суден в Чорному морі. Безпілотники в Москві мають більше психологічне, ніж військове значення. Вони покликані донести до москвичів думку про те, що вони не застраховані від конфлікту, і що Кремль не може запобігти поширенню війни через кордон», – пише The Economist. Прихильники України вважали, що вирішальний зсув міг початися минулого тижня, коли 26 липня було оголошено про створення нового 10-го армійського корпусу, до складу якого входять три бригади, озброєні західною технікою. Але хоча на трьох головних напрямках наступу спостерігається прогрес, це все ще дуже важка і виснажлива боротьба з втратами. 31 липня заступник міністра оборони України Ганна Маляр повідомила, що за минулий тиждень українські сили звільнили ще два квадратних кілометри території навколо Бахмута і 12,6 квадратних кілометрів у напрямку Бердянська і Мелітополя. Таким чином, з початку контрнаступу було відвойовано загалом близько 200 квадратних кілометрів. «Це свідчить про те, що поки що не відбулося значних змін у темпах наступу, і що прибуття 10-го корпусу, можливо, мало на меті пом’якшити тиск на 9-й корпус, який ніс основний тягар бойових дій з початку червня», – пише видання. Начальник штабу оборони Великої Британії адмірал сер Тоні Радакін, описав оперативну стратегію України як «виснажувати, розтягувати і наносити удари». Фази «виснаження» (атаки на логістичні центри) і «розтягування» (зондування за кількома напрямками) проходять паралельно. У якийсь момент генералу Валерію Залужному доведеться вирішити, коли і як проводити фазу удару, яка включатиме розгортання свіжих бригад для прориву через мінні поля до головної російської оборонної лінії перед тим, як пробити її. Схоже, що цього ще не сталося. Україна жорстко дотримується оперативної безпеки, тому не зрозуміло, який з трьох напрямків генерал Залужний обере для головного удару, коли прийде час. «Як і минулого року, коли фокус раптово змістився з Херсона на Харків, рішення буде кон’юнктурним з урахуванням ризиків і ціни», – пише The Economist. Рух на південь від Запоріжжя через Токмак до Мелітополя і Азовського моря приніс би Україні найбільшу стратегічну вигоду. Це розділило б російські сили, перерізало б їхній «сухопутний коридор» в Крим і поставило б більшу частину півострова в зону досяжності артилерії снарядів і ракет. Але це також означало б прорив не лише перших добре укріплених російських ліній, але й просування вперед через найбільш щільно захищену ділянку всього фронту. На початку червня українські військові зрозуміли, що великі бронетанкові з’єднання, які не можуть сховатися від флоту патрульних російських безпілотників, стають надзвичайно вразливими для повітряних атак, коли їх стримують мінні поля й інші перешкоди. Обмежений успіх, який наразі мають українські сили, здебільшого є результатом дій підрозділів на рівні взводу і роти, які використовують лісосмуги і невеликі населені пункти для прикриття. «Альтернативою могло б стати використання слабшої російської оборони на сході навколо зруйнованого міста Бахмут, а потім просування на південь Донбасу. Це було б політично шкідливо для росіян, які вклали стільки крові і зусиль у цей регіон, але менш вигідно для українців зі стратегічної точки зору. Однак, зосереджуючись зараз на Бахмуті, Україна відволікає частину російських сил з півдня, і таким чином, можливо, відкриває інші прогалини», – йдеться в статті. Коли удар буде завдано, багато чого залежатиме від того, чи вдасться росіянам організовано відійти з вразливих позицій, відступивши на більш захищені рубежі. Чи можливо їхні війська, виснажені місяцями боїв без перепочинку, зламаються від втоми, падіння морального духу, поганого командування і нестачі боєприпасів. Це буде одночасно і мірилом ефективності українського виснаження з середини червня, і випробуванням для російського командування, яке ще не оговталося від тріщин, викритих витівками Євгенія Прігожина. Військовий стратег сер Лоуренс Фрідман застерігає, що навіть тоді не варто очікувати раптового переходу до «драматичної і проривної» високомобільної війни. Він стверджує, що у 1980-х роках західні збройні сили, особливо американські, настільки захопилися потенціалом поєднання передової техніки, що швидка перемога над ворогом за рахунок стрімких, зухвалих дій стала майже стандартною оперативною процедурою. «Після того, як такий підхід застосували в першій війні в Перській затоці, одержимість оновленою версією бліцкригу зміцнилася ще більше. Звідси й поширене розчарування тим, що українці, незважаючи на свій новий натовський арсенал, не спромоглися на щось подібне», – пояснює видання. Але, як вважає Фрідман, це несправедлива критика. У своїх війнах американці мали перевагу в вогневій силі і користувалися пануванням в повітрі, чого немає в України. В українських військових також не було десятиліть, щоб добре вивчити комбіновані методи ведення війни. А Росія може покладатися на величезну кількість безпілотників для посилення своєї оборони. І ефект від цих засобів можна порівняти з ефектом від кулеметів в Першій світовій війні. Україна повинна досягти певного успіху до того, як осіння багнюка ще більше ускладнить можливості наступу. Це потрібно для підняття морального духу українських солдатів і цивільного населення. Це потрібно для підтримки впевненості союзників у тому, що українці зможуть врешті-решт перемогти. І це потрібно для того, щоб переконати автократа в Кремлі в тому, що його можливості будуть тільки погіршуватися. Related video Але як слід вимірювати український успіх? Як стверджують аналітики Майкл Кофман і Франц-Штефан Гаді, які часто бувають на фронті, Україні слід допомогти «воювати так, як вона воює найкраще», а не заохочувати її до мавпування найкращих західних практик. А це, як підсумовує Лоуренс, означає прийняття логіки виснаження ворога.
