© Генеральний штаб ЗСУ Допомога Україні — це не благодійність, а “вигідна угода”.
За більш ніж два роки повномасштабної війни Росії проти України колись міцна громадська підтримка допомоги Києву з боку США почала слабшати. Через таку зміну дискурсу навколо підтримки України невелика кількість гучних недоброзичливців намагається вплинути на громадську думку, стверджуючи, що допомога Києву не відповідає інтересам США. Ці голоси вказують на війни в Іраку та Афганістані і трагічні наслідки виведення військ США і НАТО з Афганістану, аби довести, що Сполучені Штати не повинні вплутуватися у ще одну “вічну війну”, а замість цього — зосередитися на своєму південному кордоні.
Такі аргументи побудовані на хибному уявленні про те, що вплив США за кордоном, незалежно від того, починається він чи припиняється, не має жодних помітних наслідків для більшості американців. Однак продовження допомоги Україні є критично важливим для того, аби Сполучені Штати зберегли свою позицію незамінної світової держави і ті численні вигоди, які американці отримують від цього. Якщо не підтримати Україну зараз, може розпочатися смуга невдач для США, на подолання якої знадобляться десятиліття, пише Atlantic Council.
По-перше, Україна – не Афганістан. Американські військові не воюють в Україні, тоді як десятки тисяч солдатів США були в Афганістані для боротьби з повстанцями в гірській, позбавленій виходу до моря бідній країні. На противагу цьому, Україна межує з НАТО і прагне вступити до Європейського Союзу. Країна має освічене населення (з майже 100-відсотковим рівнем грамотності серед дорослого населення) і пов’язана з глобальною економікою як один з найбільших світових експортерів сільськогосподарської продукції.
Хоча багато жителів Афганістану зрештою підтримали Сполучені Штати, це так і не матеріалізувалося в національну і політичну згуртованість, яка вже спостерігається серед українців, що борються за своє право на існування як демократичної нації. Україна захищає свою територію від ворожого вторгнення Росії – авторитарної держави, яка підтримує диктаторів у Сирії, Ірані та Північній Кореї.
По-друге, хоча в останні місяці бойові дії перебувають у застої, всі війни, окрім найкоротших, проходять поетапно. Часто однією з причин патової ситуації є те, що обидві сторони вичерпали достатню кількість свіжих військових і техніки, їм потрібно переозброїтися і навчити особовий склад, перш ніж вони будуть здатні до подальших широкомасштабних операцій. У цьому сенсі нинішній період “патової ситуації” в Україні слід розглядати не як кінцевий стан, а як обмежений період для того, щоб зосередитися на переозброєнні, переоснащенні і, що важливо, переоцінці власної теорії перемоги. У цьому сенсі заміна президентом України Володимиром Зеленським на початку цього року Валерія Залужного на Олександра Сирського на посаді головнокомандувача Збройних сил виглядає не стільки як свідчення того, що Україна “розхитується”, скільки як розсудливий крок, спрямований на створення фундаменту для нового підходу до перемоги.
Наслідки цієї війни матимуть відлуння далеко за межами Європи. Підтримка перемоги України підтвердила б глобальну перевагу США, на яку витрачається близько 5% річного оборонного бюджету Штатів, причому без втрат американських життів. Подальше глобальне лідерство Вашингтона допоможе формувати міжнародні питання, такі як дослідження космосу, штучний інтелект, боротьба з тероризмом і глобальна міграція, на користь Сполучених Штатів. Росія зазнає військової поразки від відновленої американської оборонно-промислової бази, а Китай, ймовірно, перегляне своє ставлення до здатності і готовності Сполучених Штатів відстоювати свою позицію по всьому світу, в тому числі і в питанні Тайваню.
Якщо ж Сполучені Штати не підтримають Україну, слід очікувати протилежного. Підбадьорена Росія, швидше за все, розширить свою нинішню політику сіяння глобального розбрату. Вона вже вдерлася до країн Африки в надії захопити сировину, підтримує союзних Ірану бойовиків на Близькому Сході, які загрожують глобальному судноплавству, і проводить антиамериканські інформаційні та таємні операції в Центральній і Південній Америці. Європа почне вдаватися до більш самостійної зовнішньої політики і намагатиметься зменшити залежність від американської оборонної промисловості та військового співробітництва. Дехто може вважати це позитивом, але оборонно-промислова база США спирається як на американські військові продажі, так і на продажі союзникам по НАТО й іншим країнам. Крім того, здатність Сполучених Штатів захищати свої глобальні інтереси – ті самі інтереси, які забезпечують американцям надзвичайний рівень життя, буде послаблена країнами, які не хотітимуть співпрацювати з ненадійним партнером.
Все це повертає назад до України. Дехто стверджує, що Сполучені Штати повинні спочатку захистити власні кордони, перш ніж підтримувати Київ. Але припущення про те, що ці два питання є взаємовиключними або пов’язаними, — хибне. Можна одночасно підтримувати Україну і захищати кордони США; одне не виключає іншого.
Дехто ж каже, що Європа повинна платити за підтримку Києва, що вона вже робить. Більше десятка європейських країн витрачають більше, ніж Сполучені Штати, за часткою їхнього валового внутрішнього продукту, а Європейський Союз як інституція переважає США за загальним обсягом зобов’язань.
І, нарешті, дехто стверджує, що фінансування України забирає кошти, які мали б йти на зміцнення потенціалу Штатів в Індо-Тихоокеанському регіоні. При цьому ігноруються два важливі факти: по-перше, більша частина фінансування “для України” насправді йде на підтримку оборонно-промислової бази США. По-друге, всі плани американського Індо-Тихоокеанського командування передбачають певну підтримку з боку європейських союзників. Американські лідери й політики повинні запитати себе, наскільки реалістичним є цей розрахунок, якщо вони не підтримають цих союзників сьогодні.
Допомога Україні – це не благодійність. Це спосіб для Сполучених Штатів знову заявити про себе в той час, коли їхній вплив слабшає. Це чудова нагода закріпити підтримку союзників і партнерів США – найбільшу перевагу над Росією і Китаєм. Підтримка України – це не просто добра справа, це також вигідна угода. З січня 2022 року по січень 2024 року Сполучені Штати надали Україні військову допомогу на суму близько 46 мільярдів доларів, згідно з даними Кільського інституту світової економіки. З 1941 по 1945 рік Сполучені Штати відправили союзникам, які боролися з фашистськими режимами в Атлантиці і Тихому океані, суму, еквівалентну нинішньому 831 мільярду доларів, та зрештою, були змушені пожертвувати 416 тисячами американських чоловіків і жінок. Україна все ще може перемогти без прямої участі американських військ.
За сімдесят п’ять років країни НАТО єдиний раз застосували свій протокол про колективну оборону, щоб захистити Сполучені Штати після терористичних атак 11 вересня 2001 року. І тоді союзники відправили свої війська за тисячі кілометрів, щоб разом із США боротися з бойовиками. Тепер саме Європа потребує допомоги від Сполучених Штатів. Росія вторглася в європейську країну, і союзники по НАТО вважають це найбільшою загрозою безпеці Європи з часів нацизму. Якщо США зараз відвернуться від України, то покинуть своїх союзників у скрутний для них час. Це буде початком американської смуги невдач, яка може тривати десятиліттями, якщо не довше.
Прибутки, які отримує економіка США від надання допомоги Україні, важко переоцінити. Ще важче їх не помітити. Бо надто позитивний ефект має підтримка Києва для американського населення, промислового виробництва США і цілих штатів. Детальніше про те, чому Сполученим Штатам вигідно допомагати Україні у боротьбі з вторгненням Росії, розповідав Дмитро Наталуха.
