© Getty Images Триває лише 10 тиждень того, що, ймовірно, триватиме ще не менше чотирьох місяців, вважає генерал Петреус Стрімкого українського прориву і прогресу, на який багато хто сподівався, не відбулося. Останніми тижнями висвітлення подій у ЗМІ стало більш похмурим на тлі фрагментарних журналістських репортажів з фронту і повідомлень розвідувальних оцінок західних аналітиків. Новини не були чудовими. Боротьба з Росією виявилася кривавою і повільною – дуже важкою. Але спостерігачам варто було б стримати свій песимізм. Війна не відбувається лінійно. Оборонці можуть довго триматися, а потім раптово «посипатися», дозволяючи нападнику швидко здобути перемогу, перш ніж оборона закріпиться далі в тилу. Українці прагнуть досягти саме такого ефекту – і є підстави вважати, що їм це вдасться. Наступальний порив України далекий від завершення. Насправді, він все ще перебуває на початковій стадії – лише 10 тижнів з того, що, ймовірно, триватиме ще щонайменше чотири місяці, пишуть для The Washington Post Девід Петреус (генерал армії США у відставці, командувач військами в Іраку, Центральним командуванням США та силами НАТО/США в Афганістані) та Фредерік Каган (старший науковий співробітник і директор проекту «Критичні загрози» в Американському інституті підприємництва). Проникнути в глибину сучасної оборони, такої, яку росіяни створили на півдні України, є надскладним завданням для будь-якої армії. Американські військові робили це двічі на сучасній пам’яті, обидва рази проти Іраку. У 1991 році, після 39-денних ударів з повітря по іракських військах, коаліція на чолі з США чисельністю 650 тисяч військовослужбовців проникла вглиб і обійшла іракську оборону з флангу, розгромивши іракську армію за 100 годин. У 2003 році менші за чисельністю сили на чолі з США знищили сильно деградовану іракську армію за кілька тижнів. Україна не має жодної з тих переваг, які мали Сполучені Штати в цих операціях. В обох випадках, пов’язаних з Іраком, коаліційні сили мали перевагу в повітрі, в той час як українські літаки не можуть діяти над російськими лініями і не можуть перешкоджати російським літакам і вертольотам завдавати ударів по військах, що наступають. Крім того, Україна отримала занадто мало протимінних систем для прориву оборони. Росіяни також воюють набагато краще, ніж іракці – і краще, ніж очікували багато аналітиків, зважаючи на невиразні результати Росії у війні до цього часу. Російські війська підготували розгалужену оборону в глибині, що складається з широких, глибоких поясів майстерно закладених мін, протитанкових ровів та інших перешкод. Солдати, оснащені безпілотниками, ведуть потужний артилерійський вогонь проти будь-яких українських підрозділів, які намагаються прорватися. У більш широкому сенсі, російська армія перейшла до еластичної оборони, в якій її війська спочатку відступають, а потім контратакують, коли українські війська зазнають втрат і починають втомлюватися. Всі ці фактори роблять український контрнаступ надзвичайно важким. Але, як один з нас мав нагоду спостерігати під час важких перших місяців наступу в Іраку в 2007 році, важке не означає безнадійне. Українські війська просуваються у двох ключових напрямках – у центральній частині Запорізької області поблизу Роботиного на шляху до Токмака і Мелітополя, а також у східній частині Запорізької області на південь від Великої Новосілки на лінії до Бердянська. Схоже, що українці проникли принаймні до переднього поясу російських мінно-вибухових загороджень в обох районах, і їхнє просування в районі Роботиного, схоже, прискорюється. Вони також відвоювали значні території навколо Бахмута – єдиного міста, яке Росія змогла захопити під час свого наступу минулої зими. Поступові успіхи України є частиною більш масштабних зусиль, які начальник штабу оборони Великої Британії адмірал Тоні Радакін назвав «морити голодом, розтягувати і наносити удари». Українські війська розтягують російську оборону, атакуючи в різних точках вздовж 600-мильного фронту. Вони також захоплюють об’єкти на окупованій Росією території, знищують артилерійські підрозділи, штаби і місця дислокації резервних сил, а також атакують ключові склади постачання і шляхи сполучення, щоб ускладнити Росії утримання оборони. Простіше кажучи, Україна тисне на свого супротивника до тих пір, поки щось не зламається, і тоді вони підтягнуть свої резерви і завдадуть удару. Російські війська на передовій, ймовірно, втомилися, якщо не виснажені. Деякі з них обороняються щонайменше з початку контрнаступу 4 червня, а багато з них перебувають на місці набагато довше. Свіжі підрозділи не були ротовані. Також незрозуміло, наскільки сильно заміновані або укомплектовані російські другорядні оборонні лінії, але є вагомі підстави сумніватися, що росіяни мають велику кількість висококваліфікованих солдатів, які їх утримують. Найважливіше те, що Росія не має великих оперативних резервів. Це означає, що будь-який український прорив на існуючих лініях буде важко швидко закрити. Саме на це робить ставку Україна. Невеликий прорив може призвести до відносно раптових і швидких успіхів. Якщо вони матеріалізуються, паніка серед російських військ може примножити можливості України. Нагадаємо, за даними New York Times, деякі західні експерти критикують стратегію України у наступі, вважаючи, що війська України надто розосереджені і мають сконцентруватися на головному напрямі. Раніше глава Об’єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі заявив, що не вважає, що український контрнаступ провалився, він зазначив – «вони перетнули головну першу лінію оборони».
