Українська мова багата на давні назви родичів, які сьогодні частіше зустрічаються в літературі чи в окремих регіонах. Філологиня Олена Онуфрієнко пояснила, що означають слова “вуйко”, “стрий”, “небога” та чи є “тьотя” суржиком.
Що означають слова “вуйко”, “вуйна”, “стрий”, “стрийна” і “тета”? У яких регіонах України їх уживають і чи доречні вони в сучасному мовленні?
Ці терміни, що позначають родинні зв’язки, нині найчастіше вживаються на Галичині, Закарпатті, Прикарпатті, Буковині та Поділлі. Тому їх доречно використовувати саме в цих регіонах, зазначає мовознавиця.
Слова “вуйко” чи “стрий” також часто трапляються в художній літературі. Однак у сучасному мовленні більш універсальним відповідником є “дядько”. Водночас використання форм “стрий” чи “вуйко” не буде помилкою, адже словники фіксують їх як нормативні діалектизми чи регіоналізми, пояснила експертка.
Філологиня додала, що ці слова мають питоме українське коріння і надають нашій мові особливого колориту.
“Хоча обидва слова означають дядька, “вуйко” – це брат матері, а “стрий” – це брат батька. Відповідно, “стрийна” – це тітка по батьку або дружина стрия, а “тета” – здебільшого сестра матері. Втім, слово “тітка” вживається щодо обох родичок”, – зазначила Онуфрієнко.
Як українською правильно називати дітей двоюрідних братів і сестер? Чи нормативні форми “двоюрідний племінник” і “двоюрідна племінниця”?
Питомі українські відповідники – це “небіж” та “небога” для племінника та племінниці відповідно. У нашій мові немає поділу за ступенем спорідненості, тому небожами вважаються діти як рідного брата чи сестри, так і троюрідного. Існують і давніші варіанти: “братич” та “братаниця” для племінників з боку брата (рідного чи двоюрідного), а також “сестринець” і “сестриця” – з боку сестри. Проте вживання складних форм, як-от “двоюрідний племінник” та “двоюрідна племінниця”, є абсолютно нормативним”, – зауважила філологиня.
Чи правильно називати братів і сестер батьків “дядьком” і “тіткою”? Чи можна казати “тьотя”, чи це суржикова форма?
Називати братів і сестер батьків “дядьком” і “тіткою” є абсолютно правильно, каже філолог. Навіть розмовна форма “тьотя” не є суржиком чи русизмом – це слово присутнє в тлумачних словниках української мови. Ба більше, існують приклади його вживання в художній літературі, додала експертка.
“В лице привітний вітер віє. Лети, мій поїзде, лети! Там жде мене моя Марія, і мати, й сестри, й брати. Там жде мене моя бабуся і тьоті тихої любов” (Володимир Сосюра, 1958 рік).
Слово “тьотя” також зафіксоване в академічному “Словнику української мови” (СУМ) та присутнє в історичному словнику Бориса Грінченка.
Кого в українській мові називають “небожем” і “небогою”? Чи це повні відповідники слів “племінник” і “племінниця”, та чому вони майже зникли з повсякденного вжитку?
“Як я вже казала, діти братів чи сестер – це “небіж” (для хлопчика) та “небога” (для дівчинки). Це стосується будь-якого брата чи сестри. Форми “двоюрідний племінник” і “двоюрідна племінниця” є цілком нормативними, якщо ви хочете уточнити, що це діти саме двоюрідних братів чи сестер”, – пояснила філологиня.
За її словами, “небіж” та “небога” є повними відповідниками слів “племінник” та “племінниця”, однак останні є русифікованою формою. За часів Радянського Союзу перевагу надавали саме слову “племінник” через його схожість з російським “племянник”.
Хто такі “внучаті племінники” та “внучаті племінниці” і чи нормативні ці слова в сучасній українській мові?
“Внучаті племінники” та “внучаті племінниці” – це діти ваших рідних племінників та племінниць. Ці слова також зафіксовані у словниках і подекуди використовуються навіть у юридичній практиці.
Втім, на думку філологині, прикметник “внучатий” є нехарактерним для української мови. Цей термін також наближений до російського відповідника, а ось природнішим для української мови було б використання термінів “двоюрідний онук” та “двоюрідна онучка”, пояснила науковиця.
Олена Онуфрієнко – кандидатка філологічних наук, доцентка. Закінчила Київський державний університет імені Тараса Шевченка. Працювала в школі, наукових установах та провідних українських видавництвах, зокрема в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні, Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка та Бібліотеці ім. В. І. Вернадського. З 1989 року працює в КПІ, де очолює кафедру української мови, літератури та культури.