Українська авіаційна сфера зберігає ключові технологічні навички та формує валютні доходи. Відсутність урядової підтримки може спричинити втрату позицій у конкурентній боротьбі.
Авіаційна індустрія є одним з небагатьох секторів української економіки з високою вартістю, тривалими інвестиційними термінами та значною експортною вигодою. Під час широкомасштабної війни вона не тільки зберігає важливі технологічні вміння та робочі місця, але й продовжує створювати валютні та фіскальні надходження. За таких обставин для держави суттєво продовжувати підтримувати авіаційну промисловість в Україні, вважає голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України Руслан Мельниченко.
“Авіаційна сфера – один з небагатьох секторів із високою доданою вартістю, тривалими інвестиційними циклами та значною експортною віддачею. Під час війни вона не тільки утримує важливі компетенції, але й продовжує генерувати валютну виручку та податки”, – відзначив Руслан Мельниченко.
Відміна особливих режимів та збільшення вартості капіталу
В той же час, за його словами, рішення уряду про відміну з 1 січня 2025 року особливих податкових режимів для авіабудування вже має негативні економічні наслідки. Такий підхід до регулювання створив інфляцію собівартості, знищив оборотний капітал та призвів до загрози зриву контрактів, у яких податок на прибуток не був врахований у цінах.
Руслан Мельниченко відмітив, що для авіаційної сфери, яка має тривалий цикл розробки та сертифікації, це означає не тільки збільшення податкового тягаря, а й підвищення вартості капіталу та втрату конкурентноздатності.
“Для галузей із тривалим циклом розробки та сертифікації це означає підвищення вартості капіталу та втрату можливості конкурувати саме тоді, коли державі потрібні робочі місця, експорт та технологічна самостійність”, – пояснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
Зберегли авіаційну галузь завдяки пільгам
Зокрема, Мельниченко заперечує поширений аргумент про неефективність галузевих преференцій. За його словами, завдяки преференціям, які діяли в авіаційній сфері до 1 січня 2025 року, Україна зберегла повний процес створення та підтримки авіатехніки, реалізувала нові типи літаків і двигунів, а програми модернізації дозволили зберегти робочі місця та компетентних співробітників.
“На ринку обслуговування та ремонту гелікоптерів радянського виробництва після капітальних робіт в Україні термін служби машин складає 4-8 років, а приблизно 40% валютного доходу від послуг повертається в економіку. Це приклад того, як “довгі” галузі повертають державі більше за рахунок заробітної плати, ПДВ у ланцюгах постачання та експорту, ніж за рахунок негайного податку на прибуток у рік інвестицій”, – навів приклад Руслан Мельниченко.
Defence City як спосіб зниження вартості капіталу
Другим системним фактором Мельниченко називає регуляторну передбачуваність.
“Другий системний фактор – регуляторна передбачуваність. ЄС впроваджує суворі імпортно-експортні обмеження щодо рф, але супроводжує їх докладними винятками та перехідними положеннями, щоб сумлінні оператори могли планувати постачання та сервіси. Коли трактування норм “походження/території” для продуктів довоєнного виробництва з інших країн є однотипними, бізнес зменшує транзакційні витрати та премію за ризик; коли ж ні – збільшуються собівартість, зриви ланцюгів та кредитні спреди. Для авіації це прямо перетворюється у втрату прибутку на експортних контрактах та відтік спеціалістів”, – підкреслив він.
У цьому контексті головну роль, за словами Мельниченка, може відігравати особливий режим Defence City, що надає податкові преференції та спрощені процедури для оборонних підприємств. На його думку, Defence City може стати головним способом зниження вартості капіталу та відновлення інвестиційних термінів зокрема у виробників із подвійним призначенням.
Законодавство передбачає дію спеціального режиму до 2036 року, формування списку резидентів Міністерством оборони України, а також податкові стимули та спрощення митних процесів.
Варто зауважити, що серед податкових стимулів є звільнення від податку на прибуток за умови повторного інвестування підприємствами ОПК коштів у свій розвиток, а також звільнення від земельного, майнового та екологічного податків.
Крім того, для резидентів Defence City будуть діяти спрощені митні процеси; особливі гарантії захисту інформації та конфіденційності даних підприємства під час дії режиму; державна підтримка релокації та підвищення захищеності виробничих потужностей у разі потреби.
Особливо важливою, на думку Руслана Мельниченка, для авіаційної галузі є норма щодо зниженого порогу “кваліфікованого доходу”.
“Головна для авіації норма – знижений поріг “кваліфікованого доходу” для вступу (в резидентство Defence City – ред.): 75% для більшості резидентів та 50% – для підприємств літакобудування. Саме цей 50-відсотковий поріг враховує структуру доходу авіадвигунів, бортової електроніки та компонентів із суттєвою часткою цивільних продажів та відкриває доступ до режиму для широкого кола виробників”, – пояснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
За його словами, звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування перетворює пільгу на “інвестиційний буфер” для науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), випробувань та сертифікації з тривалим терміном окупності.
Тривалі інвестиції замість швидкого фіскального ефекту
Підсумовуючи, Мельниченко наголошує на необхідності стратегічного вибору держави.
“Сьогодні вибір полягає не між “давати пільги” чи “економити бюджет”, а між двома моделями доходів держави: швидким фіскальним приростом за рахунок оподаткування інвестицій у рік витрат та стабільним потоком податків і валюти за рахунок зростання експорту, зайнятості й технологічної бази”, – зазначає юрист.
За його словами, міжнародний досвід показує, що відновлення втрачених авіаційних компетенцій триває десятиліттями та коштує значно дорожче, ніж їхнє збереження.
“Для України, яка прагне швидкої післявоєнної модернізації, найкращим є курс на тривалі інвестиції в авіацію з прозорими правилами та вимірюваним ефектом: 50% поріг для літакобудування в Defence City, реінвестування прибутку в НДДКР, спрощення торгівлі та уніфікація імпортних трактувань. Це зменшує вартість капіталу, зберігає висококваліфіковану зайнятість та зміцнює обороноздатність”, – підсумував Руслан Мельниченко.
Нагадаємо
Як повідомляв УНН, на початку січня статус резидента Defence City отримало перше підприємство – виробник безпілотників, зокрема дронів “Vampire”, “Shrike” та перехоплювачів “шахедів”, які росія використовує для масованих ударів по території України.
Під час підготовки важливих законопроєктів, які формують правове підґрунтя для початку Defence City – особливого режиму підтримки оборонно-промислового комплексу, а саме законопроєктів №13420 та №13421 пропозиції авіабудівної галузі були враховані частково.
Зокрема, не були враховані ініціативи щодо розширення підстав для включення підприємств до Переліку резидентів – пропонувалося враховувати не тільки контракти Міноборони, а й міжнародні угоди у сфері оборони та подвійного призначення. Також відхилили пропозицію додати до напрямів використання звільненого від оподаткування прибутку фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт з літакобудування. Не була підтримана і ідея встановити окремий порядок використання вивільнених коштів суб’єктами літакобудування за рішенням Кабінету Міністрів України (по аналогії з постановою КМУ від 07.06.2017 №476, яка діяла до 01.01.2025 року). Окрім того, не була помʼякшена норма щодо відсутності відкритих кримінальних проваджень проти компаній.
Незважаючи на наявність усіх підзаконних актів і задекларовану готовність держави підтримувати підприємства ОПК, станом на початок 2026 року статус резидента, як вже зазначалося, отримало лише одне підприємство.
Очевидно, що мова йде не про відсутність зацікавленості з боку бізнесу, а про надмірну складність самої процедури та наджорсткі критерії відбору, що звужує коло потенційних резидентів.
Після початку роботи спеціального режиму стало зрозуміло, що для багатьох середніх виробників, у тому числі з авіаційної галузі, бар’єри залишаються стримуючим фактором, навіть попри очевидні фінансові вигоди.
Таким чином, існує ризик того, що Defence City може перетворитися на режим для вибраних великих гравців і не стане масовим інструментом розвитку оборонної промисловості.
Очевидно, що законодавство про Defence City потребує вдосконалення. Мова йде не про зміну концепції, а про точкове спрощення процедур, більш чіткі критерії резидентства, більшу гнучкість щодо фінансових та формальних вимог та зменшення регуляторної невизначеності. Без цього темпи приєднання нових резидентів і реальний ефект для галузі можуть залишитися дуже низькими.