“Зажинки”: Перші Колоски – Символ Майбутнього Урожаю та Різдвяного Духу
13.07.2026 15:25, Укрінформ
На Житомирщині, у селі Городське, в межах етнофестивалю «Житичі» було відтворено старовинний обряд початку жнив, що символізує повагу до землі та подяку за щедрість природи.
Фестиваль «Житичі», що проводиться вже понад десятиліття, є плодом ініціативи вчительки Інни Величко та власника автентичної глиняної хати Василя Романюка. Його підтримують волонтери та численні туристи, які приїздять, аби відчути атмосферу минулих часів. Для багатьох це ностальгійний погляд у дитинство чи юність, коли жінки власноруч бралися за серпи. Сьогодні ж механізація повністю замінила ручну працю на полі – від посіву до збору врожаю. Сучасні діти, ймовірно, можуть побачити серп лише як експонат у краєзнавчому музеї.
Про те, як наші предки висловлювали вдячність ниві, як захищалися від польових духів та яке сакральне значення мали перші зібрані колоски, детально розповідається у репортажі.
Виникнення Фестивалю: Відродження Історичної Хати
На порозі садиби «Поліська хата» в селі Городське гостей етнофестивалю «Житичі» зустрічає його ідейна натхненниця – Інна Величко. Як вчителька образотворчого мистецтва та представниця Спілки сільського зеленого туризму Житомирщини, вона активно займається збереженням культурної спадщини.
Інна Величко
«Під час наших численних поїздок та пленерів ми відкрили для себе Городське. Особливо нас привабили дві старовинні хати. Одна з них, на жаль, занепадає, і її власник досі не може визначитися з її долею, хоча вона вже не підлягає відновленню. Натомість, господар сусідньої хати, Василь Петрович Романюк, подарував її нам 17 років тому. Ми взялися за відродження цієї оселі, прагнучи повернути їй вигляд, яким вона була за часів його предків. Тепер ми жартуємо, що маємо тут два пам’ятники – щедрості та, на жаль, жадібності», – ділиться пані Інна.
Євдокія та Петро Романюки
Ця давня глиняна хата з солом’яним дахом, яка нині є популярною туристичною локацією, налічує близько 130 років. Її останніми власниками були Євдокія та Петро Романюки, чиї фотографії досі зберігаються в оселі. Це так звана «довга хата», де під одним дахом розміщувалися всі необхідні приміщення: житлова кімната, сіни, комора та хлів для худоби.
«Дах цієї хати вкрито житньою соломою. Таке покриття служить приблизно 25 років, тому періодично потребує оновлення. Саме завдяки необхідності ремонту покрівлі й зародилася ідея етнофестивалю «Житичі», який ми проводимо вже понад десятиліття. Раніше ми запрошували волонтерів для допомоги у зборі жита, але вони часом його притоптували. Нині ж ми довіряємо це завдання досвідченим людям, які виконують роботу якісно та без втрат. Цей процес ми називаємо святом усвідомленої праці», – пояснює Інна Величко.
Збір Урожаю як Святковий Ритуал
Пані Інна пригадує, що на початках мало хто вірив в успіх її задуму щодо відродження старої хати, і вона часто стикалася з нерозумінням. Однак сьогодні, коли садиба стала центром проведення екскурсій та різноманітних свят, у неї з’явилося багато однодумців. Саме довкола цієї хати й розгортається фестивальне дійство.
На обійсті вже достигають яблука, метушаться кури, а поруч розкинулась плантація лаванди, де гудуть бджоли. Неподалік золотіє поле – час дозрів для жнив.
Наші предки розпочинали збір урожаю з обряду «Зажинки». Це було не просто роботою, а справжнім святом. Люди одягали найкращий одяг, вирушали на поле з піснями, висловлюючи глибоку повагу до землі.
Учасники фестивалю, відтворюючи давній ритуал, помолилися «Отче наш», взяли серпи та коси й рушили до ниви. Традиційно, поле було вшановано свіжоспеченою хлібиною на вишитому рушникові. Інна Величко виголосила такі слова: «Дай Боже зібрати врожай, до комори донести – без лиха, без дощу, без грому…». Після цього жито було окроплене свяченою водою.
Далі дівчата робили на полі перевесла – переплітали колоски. За давніми віруваннями, цей ритуал мав на меті відігнати польову русалку, яка могла заплутати колосся. Предки діяли на випередження, створюючи таке «заплутування», щоб збити з пантелику русалку, нібито її сестри вже побували на цьому полі.
Згодом жінки, під супровід пісень зразкового фольклорного ансамблю «Джерельце» з Житомира, взялися за серпи. Перші зібрані колоски традиційно відклали для виготовлення різдвяного дідуха. До роботи долучилися й чоловіки з косами.
Раптом лунає знайома з дитинства мелодія – брати Назар та Яромир, які евакуювалися на Житомирщину з Дніпропетровської області, грають на сопілках народну пісню «Зеленеє жито, зелене».
Жінки перев’язують кожен сніп жита перевеслом (джгутом зі скрученої соломи) і з піснями несуть його до обійстя. Зібране жито потрібно обмолотити, а солому використати для оновлення частини стріхи старої хати.
Мандрики
Після жнив женці сідають на обід, а гостей фестивалю пригощають обрядовим печивом – мандриками.
Женці після зажинок
Молитва, Вдячність та Сучасність
– Усі свої дії наші предки супроводжували молитвою до Господа. Вони просили сил для посіву, щоб зернятко проросло, і щоб урожай можна було зібрати й зберегти для прожиткової потреби на весь рік, – розповідає отець Віталій Липський.
Отець Віталій Липський
За щедрий урожай жита також висловлюється вдячність через молитву.
Олександр Вознюк
Керівник місцевого агропідприємства Олександр Вознюк зазначає, що «Зажинки» є також святом для всіх працівників аграрної сфери. Його господарство обробляє близько 7 тисяч гектарів землі. Хоча жнива ще не розпочалися через прохолодні ночі, господарство повністю готове до збору врожаю.
Надія Кравченко
Серед гостей фестивалю помітна 87-річна Надія Кравченко, яка живе у своїй хаті та підтримує невелике господарство.
– Колись люди йшли на жнива з піснями, і поверталися з поля також співаючи. Ми, діти, вибігали зустрічати матерів, які їхали на возах, співаючи пісні. Я теж багато жита вижала та обмолотила. Зараз вже несила, але я доглядаю 16 кроликів і трьох курок, маю город, бо їх треба годувати, – ділиться пані Надія.
Ангеліна Нестерова
У перерві між виступами ансамблю «Джерельце» з гостями спілкується його керівниця Ангеліна Нестерова.
– Ми знаємо колядки, щедрівки, веснянки, а також великодні, троїцькі, русальні та купальські пісні. Що стосується жнив, то це цілий пласт народної творчості: зажинкові, жнивні та обжинкові пісні. У наших предків музика, слово і дія були нерозривно пов’язані. Пісні супроводжували людину протягом усього життя, від народження до смерті, – пояснює керівниця ансамблю.
Ангеліна Нестерова констатує, що традиції, на жаль, втрачаються та нівелюються в сучасному світі. Однак, попри все, їх необхідно цінувати та берегти.
– Назва фестивалю «Житичі» символічна, адже ми прагнемо жити. Зараз час непередбачуваний, ми не знаємо, що буде завтра. Але попри все, ми повинні жити з вдячністю тим, хто захищає нас, і з пам’яттю про тих, хто загинув, – додає вона.
Її слова перегукуються з думкою знайомої, яка приїхала на фестиваль з донькою-п’ятикласницею. Вона вважає, що такі заходи мають надзвичайно просвітницький характер. Дитину складно змусити читати про традиції чи дивитися відео, якщо немає зацікавлення. Натомість, відвідати подібний фестиваль разом – це набагато ефективніший виховний метод, який дозволяє на власні очі побачити та відчути глибину культурної спадщини.
Ірина Чириця, Житомир – Городське
Фото авторки
Фестиваль, Культура, Туризм, Житомир, Сільський туризм, Зелений туризм, Житомирщина, Врожай
Порада від АіФ UA:
Відвідування таких етнофестивалів, як «Житичі», є чудовою нагодою не лише відпочити, а й глибше пізнати українські традиції та історію. Це особливо корисно для молодого покоління, щоб зберегти зв’язок із корінням та сформувати відчуття національної ідентичності. За можливості, долучіться до подібних заходів – це може бути цінним досвідом для всієї родини.
Джерело: www.ukrinform.ua