Українська авіаційна сфера зберігає важливі технічні можливості та генерує надходження в іноземній валюті. Відсутність державної допомоги може спровокувати зменшення конкурентоздатності.
Авіаційна сфера продовжує бути одним з небагатьох секторів української економіки з високою вартістю, тривалими інвестиційними періодами та великою експортною віддачею. В умовах широкомасштабної війни вона не тільки утримує важливі технічні можливості та робочі місця, але й продовжує генерувати валютні та податкові надходження. У цих обставинах для держави важливо продовжувати підтримувати авіаційну галузь в Україні, вважає голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України Руслан Мельниченко.
“Авіаційна сфера – один з небагатьох секторів з високою вартістю, тривалими інвестиційними періодами та великою експортною віддачею. Під час війни вона не тільки зберігає важливі можливості, але й продовжує приносити валютний дохід та податки”, – відзначив Руслан Мельниченко.
Ліквідація спецрежимів і збільшення ціни капіталу
Разом з тим, за його словами, рішення уряду про ліквідацію з 1 січня 2025 року спеціальних податкових режимів для авіабудування вже має негативні економічні результати. Такий підхід до регулювання викликав інфляцію собівартості, зруйнував обігові кошти та спровокував ризик зриву угод, в яких податок на прибуток не був включений у вартість.
Руслан Мельниченко зазначив, що для авіаційної галузі, яка має довгий цикл розробки та сертифікації, це означає не тільки збільшення податкового тиску, а й підвищення ціни капіталу та втрату конкурентоспроможності.
“Для індустрій з тривалим циклом розробки та сертифікації це означає підвищення ціни капіталу і втрату конкурентоспроможності саме в той час, коли країні потрібні робочі місця, експорт і технічний суверенітет”, – пояснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
Зберегли авіаційну сферу завдяки пільгам
Окремо Мельниченко заперечує поширену думку про неефективність галузевих пільг. За його словами, завдяки пільгам, які діяли в авіаційній сфері до 1 січня 2025 року, Україна зберегла повний цикл створення та підтримки авіатехніки, реалізувала нові типи літаків і двигунів, а модернізаційні програми дозволили втримати робочі місця і компетентних фахівців.
“На ринку сервісу та ремонту гелікоптерів радянської розробки після капітальних робіт в Україні ресурс машин становить 4-8 років, а близько 40% валютного доходу від послуг повертається в економіку. Це приклад того, як “тривалі” галузі повертають державі більше за рахунок заробітних плат, ПДВ у ланцюгах постачання та експорту, ніж за рахунок швидкого податку на прибуток у рік вкладень”, – навів приклад Руслан Мельниченко.
Defence City як інструмент зменшення ціни капіталу
Другим системним фактором Мельниченко називає регуляторну передбачуваність.
“Другий системний фактор – регуляторна передбачуваність. ЄС використовує суворі імпортно‑експортні обмеження щодо рф, але супроводжує їх детальними винятками і перехідними положеннями, щоб сумлінні оператори могли планувати поставки та сервіси. Коли тлумачення норм “походження/території” для виробів довоєнного виробництва з третіх країн є однаковими, бізнес знижує транзакційні витрати і премію за ризик; коли ж ні – збільшуються собівартість, зриви ланцюгів і кредитні спреди. Для авіації це прямо перетворюється на втрату маржі на експортних угодах і відтік кадрів”, – зазначив він.
У цьому контексті головну роль, за словами Мельниченка, може відіграти спеціальний режим Defence City, що надає податкові пільги та спрощені процедури для оборонних підприємств. На його думку, Defence City може стати головним інструментом зменшення ціни капіталу і відновлення інвестиційних періодів зокрема у виробників із подвійним призначенням.
Законодавство передбачає дію спецрежиму до 2036 року, формування реєстру резидентів Міністерством оборони України, а також податкові стимули та спрощення митних процедур.
Варто відзначити, що серед податкових стимулів звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування підприємствами ОПК коштів у свій розвиток, а також звільнення від земельного, майнового та екологічного податків.
Крім того, для резидентів Defence City діятимуть спрощені митні процедури; спеціальні гарантії захисту інформації та конфіденційності даних підприємства під час дії режиму; державна допомога релокації та підвищення захищеності виробничих потужностей у разі потреби.
Особливо важливою, на думку Руслана Мельниченка, для авіаційної галузі є норма щодо зниженого порогу “кваліфікованого доходу”.
“Ключова для авіації норма – знижений поріг “кваліфікованого доходу” для входу (в резидентство Defence City – ред.): 75% для більшості резидентів і 50% – для підприємств авіабудування. Саме цей 50‑відсотковий поріг враховує структуру виручки авіадвигунів, бортової електроніки та компонентів із суттєвою часткою цивільних продажів і відкриває доступ до режиму для широкого кола виробників”, – пояснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
За його словами, звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування перетворює пільгу на “інвестиційний буфер” для науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), випробувань і сертифікації з тривалим періодом окупності.
Тривалі інвестиції замість короткого фіскального ефекту
Підсумовуючи, Мельниченко підкреслює необхідність стратегічного вибору держави.
“Сьогодні вибір полягає не між “надавати пільги” чи “економити бюджет”, а між двома моделями доходів держави: коротким фіскальним приростом за рахунок оподаткування інвестицій у рік витрат і стабільним потоком податків і валюти за рахунок зростання експорту, зайнятості й технологічної бази”, – підкреслює юрист.
За його словами, світовий досвід показує, що відновлення втрачених авіаційних компетенцій триває десятиліттями і коштує значно дорожче, ніж їхнє збереження.
“Для України, яка прагне швидкої післявоєнної модернізації, оптимальним є курс на тривалі інвестиції в авіацію з прозорими правилами та вимірюваним ефектом: 50% поріг для авіабудування в Defence City, реінвестування прибутку в НДДКР, спрощення торгівлі та уніфікація імпортних тлумачень. Це зменшує вартість капіталу, зберігає висококваліфіковану зайнятість і зміцнює обороноздатність”, – резюмував Руслан Мельниченко.
Нагадаємо
Як повідомляв УНН, на початку січня статус резидента Defence City отримало перше підприємство – виробник безпілотників, зокрема дронів “Vampire”, “Shrike” та перехоплювачів “шахедів”, які росія використовує для масованих ударів по території України.
Під час підготовки ключових законопроєктів, які створюють правову основу для запуску Defence City – спеціального режиму підтримки оборонно-промислового комплексу, а саме законопроєктів №13420 та №13421 пропозиції авіабудівної галузі були враховані частково.
Зокрема, не були враховані ініціативи щодо розширення підстав для включення підприємств до Переліку резидентів – пропонувалося враховувати не лише контракти Міноборони, а й міжнародні договори у сфері оборони та подвійного призначення. Також відхилили пропозицію додати до напрямів використання звільненого від оподаткування прибутку фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з авіабудування. Не було підтримано і ідею встановити окремий порядок використання вивільнених коштів суб’єктами авіабудування за рішенням Кабінету Міністрів України (по аналогії з постановою КМУ від 07.06.2017 №476, яка діяла до 01.01.2025 року). Окрім того, не була помʼякшена норма щодо відсутності відкритих кримінальних проваджень проти компаній.
Попри наявність усіх підзаконних актів і задекларовану готовність держави підтримувати підприємства ОПК, станом на початок 2026 року статус резидента, як уже зазначалося, отримало лише одне підприємство.
Очевидно йдеться не про відсутність інтересу з боку бізнесу, а про надмірну складність самої процедури та наджорсткі критерії відбору, що звужує коло потенційних резидентів.
Після запуску роботи спецрежиму стало зрозуміло, що для багатьох середніх виробників, у тому числі з авіаційної галузі, бар’єри залишаються стримуючим фактором, навіть попри очевидні фінансові вигоди.
Таким чином виникає ризик того, що Defence City може перетворитися у режим для обраних великих гравців, і не стане масовим інструментом розвитку оборонної промисловості.
Очевидно, що законодавство про Defence City потребує доопрацювання. Ідеться не про зміну концепції, а про точкове спрощення процедур, чіткіші критерії резидентства, більшу гнучкість щодо фінансових і формальних вимог та зменшення регуляторної невизначеності. Без цього темпи приєднання нових резидентів і реальний ефект для галузі можуть залишитися дуже низькими.