© Getty Images Поки китайські маневри є димовою завісою, що приховує путінську війну Китай, найважливіший союзник і торговельний партнер Росії, є єдиною країною, яка може мати важелі впливу, щоб змусити Владіміра Путіна переосмислити руйнівну війну в Україні. Досі глава КНР Сі Цзіньпін відмовлявся скористатися цією можливістю; здебільшого він робив навпаки, викриваючи лицемірство Пекіна в цьому процесі, пишуть редактори The Washington Post. У лютому пункт №1 китайської заяви про принципи, що складається з 12 частин (так званий «китайський мирний план») і нібито покликана сприяти врегулюванню у війні, включав основний принцип Статуту Організації Об’єднаних Націй про те, що суверенітет і територіальна цілісність усіх країн «повинні ефективно підтримуватися». Однак замість того, щоб засудити необґрунтовану війну Москви за територіальне завоювання, пан Сі напередодні війни проголосив партнерство з Росією «без обмежень» і з того часу сприяв агресії Кремля, надаючи йому критично важливу дипломатичну, комерційну та військову підтримку. У березні він здійснив триденний державний візит до Путіна – останню з кількох десятків зустрічей між ними, що відбулися з моменту приходу Сі до влади десять років тому. Лише у квітні цього року, через 14 місяців після повномасштабного вторгнення Росії, він нарешті зателефонував президенту України Володимиру Зеленському. Тож варто відзначити, що минулими вихідними Китай був серед понад 40 країн, які взяли участь у конференції високого рівня, скликаній за наполяганням пана Зеленського, щоб обговорити позицію України щодо припинення війни. Зустріч, на якій не була присутня Росія, приймала Саудівська Аравія у своєму портовому місті Джидда. Це був шанс для України представити свою позицію перед високопосадовцями з питань національної безпеки з великих країн, які або стояли осторонь під час війни, або схилялися на бік Москви, часто через залежність від російських енергоносіїв чи поставок озброєнь. Серед учасників були представники Бразилії, Індії, Південної Африки, Індонезії, Єгипту, Мексики, Туреччини та Туреччини, а також європейських союзників України та США. Дводенна конференція не ухвалила жодної офіційної декларації; також незрозуміло, чи зміг український представник Андрій Єрмак, глава Офісу президента України, зустрітися віч-на-віч зі своїм китайським колегою. Проте офіційні особи, які були присутні на зустрічі, заявили, що Китай готовий взяти участь у наступній сесії в найближчі місяці, яка буде вже третьою цього року, включно з тією, що відбулася раніше цього літа в Копенгагені. Політика Китаю непрозора, але його пріоритети у війні в Україні зрозумілі – і водночас суперечливі. Його стратегічний альянс з Росією ґрунтується головним чином на переконанні, що вага Москви є корисною як противага тому, що він вважає гегемонією США. Проте китайські лідери також не хочуть, щоб їх вважали такими, що заохочують агресію Москви, пам’ятаючи, що вона особливо погано грає у Європі – ключовому торговельному партнері. Проблема з позицією Пекіна полягає в тому, що його дії говорять голосніше, ніж слова. Тривають спільні навчання китайських і російських військ. Минулого тижня майже десяток військових кораблів двох країн пропливли поблизу Алеутських островів на Алясці, що змусило американських чиновників розгорнути чотири есмінці ВМС, а також військові літаки для спостереження за їхніми пересуваннями. Китай підтримує анемічну російську економіку воєнного часу, різко збільшивши імпорт російської нафти. А значна кількість бронежилетів, шоломів, безпілотників і приладів нічного бачення від китайських компаній за останні місяці потрапила до російських військ, незважаючи на офіційні заперечення Пекіна щодо надання Москві військової допомоги. Більше того, не критикуючи вторгнення Путіна і просуваючи «законні інтереси безпеки і занепокоєння всіх країн», Китай підтримав фальшивий наратив Росії про жертву. Правда полягає в тому, що Путін є агресором, який розв’язав незаконну війну. Якщо Китай хоче відігравати конструктивну роль у просуванні миру, він повинен зробити більше, ніж просто взяти участь у конференції, скликаній Україною. Він також повинен скористатися нагодою і зробити правдиву заяву, в якій чітко зазначити, що українська територія незаконно окупована Росією вже майже десять років, і що повномасштабне вторгнення пана Путіна майже 18 місяців тому ще більше поставило під загрозу суверенне право Києва захищати свої міжнародно визнані кордони і керувати власною країною. Якщо цього не буде зроблено, світ і надалі бачитиме китайські маневри тим, чим вони були – димовою завісою, що приховує невиправдану війну, яку розв’язав Путін. Нагадаємо, що приєднання Китаю до зустрічі в Джидді усі оглядачі, крім російських, розцінили як позитивний сигнал. Одні кажуть про перемогу України на дипломатичному фронті. Інші вбачають у присутності спецпредставника Лі Хуея на переговорах у Саудівській Аравії зміни в позиції Китаю. При цьому офіційно Китай принципово дотримується незмінної позиції щодо українського питання. Чому попри декларації про готовність сприяти припиненню війни його лідери не вживають кроків для підштовхування Росії до миру, яких від них очікують усі західні партнери пояснює Дмитро Єфремов у статті «Перемога України? Навіщо Китай відправив свого представника на «мирні переговори» на ZN.UA.
