Україна знову опиняється в заручниках чужої геополітичної гри, яка може призвести до погіршення відносин із західними союзниками. Нам знову відводять роль об’єкта, навколо якого інші держави вибудовують майбутній баланс сил. Чому так — спробуємо пояснити.
9 серпня Анкара призначила нову посолку Туреччини в Україні Фатму Джерен Язган. Того ж місяця Рустем Умєров очолив Службу зовнішньої розвідки України. Ці рішення, на перший погляд, здаються звичайними кадровими перестановками, але при детальнішому розгляді виявляється багато спільного. Хоча жодних публічних доказів їхньої координації між Києвом та Анкарою немає. Професійні біографії обох осіб та місце Туреччини в майбутній архітектурі безпеки Чорноморського регіону роблять ці призначення значно цікавішими. Чи не формується між Києвом та Анкарою новий безпековий контур, значення якого виходитиме далеко за межі двосторонніх українсько-турецьких відносин?
Дипломатка-розвідниця
Фатма Джерен Язган — не типова «економічна» чи протокольна посолка. Її кар’єра кілька разів перетинається саме зі сферою розвідки та безпеки. Дипломатка добре знається на пострадянському просторі та країнах, які безпосередньо стикаються з російським тиском. Язган вже працювала у посольстві в Києві з 2002 до 2006 року. Це був період президентства Леоніда Кучми, Помаранчевої революції та приходу до влади Віктора Ющенка. Тобто вона зсередини спостерігала за одним із перших великих геополітичних розворотів України від російського впливу.
Московський період кар’єри Язган (працювала в Посольстві Туреччини в росії з 2008 до 2012 року) припав на війну росії проти Грузії 2008 року, «перезавантаження» відносин США — рф, президентство Дмитра Медведєва і повернення володимира путіна у президентське крісло.
На посаді посла в Грузії (2017–2022 рр.) у відповідь на російське широкомасштабне вторгнення в Україну Фатма Джерен Язган прямо заявила, що дії кремля — це окупація суверенної держави, порушення її територіальної цілісності та міжнародного права. Язган системно будувала свою кар’єру у структурі МЗС, відповідальній за розвідку та безпеку, і зрештою стала генеральною директоркою МЗС Туреччини з питань розвідки та безпеки. На цій посаді вона перебувала з 2023 до 2024 року. Турецькі опозиційні джерела, зокрема Nordic Monitor, називають її людиною з тісними зв’язками з турецькою розвідкою MIT. Водночас жодного офіційного підтвердження цьому немає.
Але найцікавіше інше: Анкара направляє до Києва дипломатку з досвідом роботи у сфері безпеки, яка добре знає Україну, росію та Кавказ. Це суттєво змінює вагу київського призначення.
Чому для Туреччини така важлива Україна
За останні роки Анкара дедалі активніше намагається позиціювати себе як окремий центр сили — не лише союзника Заходу, а державу, яка має власні інтереси та власну регіональну стратегію. Україна в цій стратегії посідає особливе місце. Анкара бачить Київ не тільки як покупця турецьких озброєнь, а й потенційно як технологічного партнера. У післявоєнній конфігурації українські технології БпЛА, двигунів, морських систем та бойовий досвід матимуть для ВПК Туреччини величезну цінність.
Водночас майбутнє українсько-турецьких відносин може визначатися не лише війною проти росії. Воно може стати частиною значно ширшої боротьби за те, якою буде система безпеки Чорноморського регіону після війни. У такій конфігурації Фатма Джерен Язган буде не стільки класичною посолкою, скільки провідницею стратегічного курсу. І курс цей — встановити домінування Туреччини в Європі та чорноморському регіоні. І саме тут з’являється другий складник цієї історії — призначення на посаду голови СЗР Рустема Умєрова.
Умєров як турецький фактор
Політична та професійна кар’єра Рустема Умєрова тісно пов’язана з Туреччиною, Кримом, кримськотатарським питанням, переговорами з росією, оборонною політикою та міжнародними контрактами. Він тривалий час був одним з українських посадовців, найбільш залучених саме до турецького напряму. Якщо подивитись на хронологію подій із призначеннями, то не виключений потужний лобістський вплив Анкари на призначення саме Умєрова на одну з ключових посад у структурі українського розвідувального співтовариства. Однак доказів цього немає.
Одночасне посилення турецького посольства в Києві дипломаткою з розвідувально-безпековим профілем та прихід до керівництва СЗР України Рустема Умєрова можуть свідчити про формування значно глибшого українсько-турецького каналу стратегічної взаємодії.
Амбіції Анкари
Туреччина прагне бути одним із головних гравців у майбутній системі безпеки, але не хоче залежати від рішень Вашингтона чи Брюсселя. Анкара послідовно проводить політику стратегічної автономії, щоб мати власний простір для маневру у взаємодії всередині НАТО та з країнами ЄС. Україна дає Туреччині можливість суттєво збільшити власну вагу.
Якщо Туреччина стане необхідною для безпеки Чорного моря, контролю морських маршрутів, переговорів з росією, військово-промислової співпраці та потенційних гарантій безпеки для України, її роль у європейській системі безпеки різко зросте.
З огляду на нестабільну політику США щодо російсько-української війни, Анкара може прагнути стати не тільки учасником післявоєнної архітектури, а й одним із її конструкторів.
Якщо ця модель сформується, Анкара отримає величезний геополітичний важіль.
Що з цього Україні?
Чи зможе Київ використати зростання турецького інтересу у власних інтересах? Яке місце ми відводимо собі в цій стратегії — рівноправного партнера Анкари чи об’єкта її геополітичної гри?
Україні потрібна Туреччина. Але Україні так само потрібні США та Європейський Союз. Стратегічна помилка полягатиме не в тому, щоб зближуватися з Анкарою, а в тому, щоб замінити одну залежність іншою. Адже боротьба за післявоєнний порядок уже почалася. І для України принципово важливо, щоб цей порядок після завершення війни не визначали без неї — незалежно від того, де це відбуватиметься: у Вашингтоні, Брюсселі, Москві чи Анкарі.