## “Сталеві орли”: Як ампфутбол об’єднує ветеранів та дарує нове життя на Кіровоградщині
Зелений газон стадіону майорить під променями сонця. Поки що тут лише м’ячі, що лежать у центрі поля, та стоси спортивного одягу. Сьогодні в ампфутбольної команди Кіровоградщини особливе тренування – перед його початком гравці отримають нову форму. Поступово збираються спортсмени та їхні близькі.
Від формування команди до всеукраїнського дебюту
За сприяння Кіровоградської обласної асоціації футболу та Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, спортсмени отримують новенькі комплекти ігрової та тренувальної форми. На грудях кожного гравця тепер красуватиметься емблема з орлом – відзнака команди «Сталеві орли». Ця подія створює неповторну атмосферу, адже це не просто вручення екіпірування, а офіційне визнання спортсменів.
Команду було засновано цьогоріч за ініціативи Кіровоградської обласної асоціації футболу. До її складу увійшли 14 гравців з ампутаціями: 13 з них – ветерани війни, а один – цивільний. Перші тренування розпочалися у лютому, а вже в травні команда провела товариський матч з МСК «Дніпро-Черкаси».
Під час гри вражає динаміка передач та віртуозність гравців у збереженні балансу. На полі панує безкомпромісна боротьба, без жодного натяку на жалість. Почути можна чіткі команди тренера, перегукування гравців та глухі удари м’яча. Швидкість та координація рухів спортсменів на полі миттєво стирають уявні бар’єри для глядачів.
Валентин Олійник (праворуч) та Ігор Мурдій
Ігор Мурдій, голова Кіровоградської обласної асоціації футболу, підкреслює стрімкий розвиток ампфутболу по всій Україні:
– Ідея створення таких команд не нова. В Україні вони активно формуються протягом останніх кількох років, зважаючи на обставини – повномасштабне російське вторгнення. Для хлопців, які, захищаючи нашу країну, зазнали поранень, це надзвичайно важливий етап адаптації та соціалізації. Спорт є потужним мотиваційним фактором. Тому вже з грудня ми з колегами почали розробляти план для втілення цієї ідеї.
Шлях від задуму до реальних тренувань вимагав часу та зусиль. Однак, як зазначає керівник асоціації, згодом навколо проєкту об’єдналися перші однодумці:
– Поступово сформувався кістяк команди – перші хлопці, які почали залучати своїх побратимів. Ми розміщували оголошення в інтернеті, соціальних мережах, і таким чином вдалося зібрати команду.
Ігор Мурдій також відзначив неймовірну завзятість футболістів та їхній щоденний прогрес, незважаючи на обсяг підготовчої роботи:
– Була необхідна адаптація, фізична підготовка, але хлопці змінюються від тренування до тренування. Якщо на першому занятті вони ще мали певні обмеження, то зараз ви самі бачите, як вони грають, бігають, б’ють по м’ячу. Команда росте на очах.
«Атмосфера, яку треба відчути»
Гравці повністю занурені в гру і не бажають відволікатися. Проте вдалося поспілкуватися з одним із учасників команди. Михайло Дудурич, ветеран, ділиться своєю історією:
– Я з перших днів повномасштабної війни пішов добровольцем до 71-ї окремої єгерської бригади. Брав участь у боях під Мар’їнкою, Авдіївкою та Новобахмутівкою, де отримав поранення. Лікувався у Києві. Сам я родом зі Львівщини, але в 10 років з батьками переїхав на Кіровоградщину, до Новомиргородського району. Зараз уже 10 років проживаю у Кропивницькому.
Михайло Дудурич
Михайло зізнається, що футбол завжди був важливою частиною його життя, тому пропустити створення команди він просто не міг:
– Як і для багатьох, це була найулюбленіша дитяча гра, я грав досить непогано. Коли почув про створення команди в Кропивницькому, приєднався вже з другого тренування, бо перше співпало зі змаганнями. Я й досі займаюся спортом – силові вправи, стронгмен.
Дудурич стверджує, що футбольне поле стало для нього найкращим місцем для психологічної реабілітації, адже тут панує повне взаєморозуміння та унікальна атмосфера:
– Жоден психолог не допоможе так, як спорт і спілкування з людьми, з якими ти тут займаєшся, маєш спільне коло інтересів. Місце, де тебе розуміють, як нікого іншого. Де ти говориш з усіма на рівних. Коли ми тренувалися лише раз на тиждень, мені цього було замало. Навіть вечірні походи до залу не замінюють цього. Але коли ти приходиш сюди, зустрічаєшся з хлопцями, з командою – це зовсім інша енергетика, це треба відчути.
Величезною підтримкою для захисника є його родина, яка не пропускає жодної гри.
– Моя родина вболіває, завжди підтримує мене на тренуваннях. У мене є дружина та двоє синів. Це надзвичайно важлива опора для мене.
Михайло поспішає повернутися до команди, але наприкінці розмови закликає побратимів не залишатися наодинці зі своїми труднощами, а долучатися до спортивного руху в місті та країні:
– Ми запрошуємо всіх ветеранів, які є в Кропивницькому, на футбол. Приходьте, спробуйте. Якщо не сподобається – завжди можна піти. Але, обіцяю, вам сподобається. Ветеранам по всій Україні, хто може знайти місцевий осередок, – варто докласти зусиль.
Правила ампфутболу: милиці – це і ноги, і руки
Головний тренер команди, Валентин Олійник, керує тренувальним процесом з перших днів. Він військовослужбовець, а футбольний досвід здобув на аматорському рівні, граючи в чемпіонаті Кіровоградської області. Крім того, у Кропивницькому він тренує власну футзальну команду «Арсенал Кропивницький». Пропозицію очолити «Сталевих орлів» отримав від представників обласної асоціації. Незважаючи на специфіку, взаєморозуміння між тренером та підопічними виникло миттєво:
– Ми спрацювалися з перших днів. Хлопці – надзвичайні, їхнє бажання грати просто вражає.
Валентин Олійник
Наставник акцентує на особливих правилах ампфутболу, які суттєво відрізняють його від класичного футболу та вимагають високої координації:
– Особливість полягає в правилах. Наприклад, милиці вважаються і як ноги, і як руки. Однак торкатися м’яча милицею заборонено, так само як і рукою у звичайному футболі. Навіть легкий дотик – це вже штрафний удар. Це може викликати невдоволення, але такі правила. Адже є ризик випадкового дотику, коли потрібно пересуватися.
Валентин наголошує, що команда налаштована на серйозну та тривалу спортивну кар’єру, а виїзд до Черкас стане першим офіційним випробуванням для новоствореного колективу:
– Ми плануємо наступного року заявитися на чемпіонат України з ампфутболу. Наприкінці травня ми взяли участь у першій товариській грі в Черкасах, а в червні вирушаємо туди ж на наш перший офіційний турнір.
«Моя мрія збувається – грати у серйозний футбол»
Поряд із досвідченими ветеранами, у складі «Сталевих орлів» тренується цивільний гравець Олександр Ошурко. У дитинстві він отримав важке мінно-вибухове поранення, коли разом із братом знайшов протитанковий снаряд часів Другої світової війни. Руку Олександр втратив одразу, а за врятування ноги лікарі боролися майже рік, проте її також довелося ампутувати.
Олександр Ошурко
Олександр завжди мріяв грати у футбол. Він бігав у дворі з братом і друзями на протезі, але через суворі правила його не брали до секцій. Натомість вчитель фізкультури залучав Олександра до легкої атлетики та паралімпійського спорту.
– Дуже добре, що зараз суспільство нормально сприймає людей з інвалідністю, адже через війну їх стає все більше. Це допомагає людям з ампутаціями швидше адаптуватися. А зараз збувається моя мрія – грати у серйозний футбол. І для мене велика честь бути в команді з найдостойнішими людьми нашої країни, – ділиться Олександр.
До команди його запросив Михайло Дудурич, з яким вони раніше разом тренувалися. Олександр, який виступає на позиції воротаря, приєднався до колективу з третього тренування і відтоді не пропустив жодного заняття. Завдяки постійній роботі над фізичною формою, значних труднощів на старті він не відчув, хоча адаптація до навантажень все ж була необхідною:
– Футбол – це інтенсивний вид спорту. Мені теж знадобилася певна адаптація. Але видно, що всі прогресують як у фізичному, так і в командному плані. Тому ми поступово збільшуємо навантаження на кожному тренуванні. Загалом, після поранення я раджу всім займатися спортом, зміцнювати здоров’я. Це тільки плюс, ви станете мобільнішими, рухливішими.
Олександр сьогодні на тренуванні разом із дружиною та донькою. Його рідні самі виявили бажання відвідувати кожну гру, що є потужним стимулом для спортсмена.
Увесь цей час з трибун за тренуванням уважно спостерігають найвідданіші вболівальники – дружини та діти гравців.
Погляд збоку: психологічні зміни та важливість однакових вимог
Своїми враженнями ділиться Анастасія Олійник – спеціалістка з футболу в обласній асоціації та дружина головного тренера Валентина Олійника. Вона сама є спортсменкою та суддею у Вищій лізі жіночого футболу.
Анастасія Олійник
Анастасія зазначає, що робота з командою з ампфутболу вимагає особливого психологічного підходу, а самі тренування відрізняються від звичних. Водночас вона підкреслює важливість сприйняття гравців на рівні з будь-якими іншими спортсменами:
– Іноді людям здається, що до хлопців з ампутаціями слід ставитися зі жалем. Але ні. Вони такі самі, як і всі інші. Це повноцінні спортсмени. Грають на рівні з усіма, і вимоги до них – такі ж. Тренер прагне збалансувати підхід: щоб їхніх можливостей вистачало для гри, але й щоб вони могли повністю розкрити свій потенціал.
Команда тренується з лютого, і за цей час гравці пройшли колосальну внутрішню трансформацію.
– Вони дуже змінилися. Коли тільки прийшли, були трохи налякані, закриті. Зараз це зовсім інші люди. Здається, вони самі не помітили цього переходу, – зауважує Анастасія.
Вона додає, що цей позитивний ефект помічають усі навколо, включно з дружинами гравців, чия віра є надзвичайно потужним стимулом:
– Хлопцям дуже приємно, коли їхні дружини та діти присутні. Коли рідні бачать, наскільки хлопці захоплені грою, самі радіють. Я знаю тих, хто спочатку не був особливо зацікавлений у футболі – вважали це просто способом провести час з друзями, відволіктися від родини. Але потім вони зрозуміли, що навпаки – це об’єднує родину. Вони бачать, як у хлопців горять очі.
Тренування завершується, але гравці не поспішають розходитися – спілкуються, жартують. Попереду на них чекають серйозні суперники та всеукраїнські турніри. Вже з 5 по 7 червня команда візьме участь у кубку з футболу «Еліт Cup» у Черкасах, де зустрінеться з одними з найсильніших команд України: МСК «Дніпро», «Колос Буревій», «Металіст 1925 Незламні» та іншими. Хочеться побажати хлопцям успіху, щоб згодом писати репортажі про їхні перемоги на турнірах.
Фото авторки
Футбол | Реабілітація | Спорт | Ветерани війни | Кіровоградщина
Порада від АіФ UA:
Ця новина демонструє, як спорт може стати потужним інструментом реабілітації та соціальної інтеграції для ветеранів. Ампфутбол на Кіровоградщині не лише повертає чоловіків до активного життя, а й створює міцне ком’юніті, де вони знаходять підтримку та взаєморозуміння. Участь у подібних ініціативах може стати чудовою можливістю для ветеранів знайти нову мету та відчути себе частиною команди.
Джерело: www.ukrinform.ua