Якби я місяць тому спіймав джина, моїм першим бажанням було б поговорити з татом…
…О, мені багато чого є тобі сказати. Ми сіли на кухні, налили по стопці під картоплю в мундирі, випили одним духом і помовчали.
За хвилину тато очима наказав повторити.
– Все добре?
– Так, тату. Все добре.
І ми сидимо, в дзвінкій тиші, сидимо найкращі хвилини мого життя. Мовчимо про різне: про дітей, трохи про роботу. Як змінився світ, що нового. Познайомив його з онуками, тато не всіх знає. За “Динамо” помовчали й випили по третій, норму знаємо.
Випиваємо культурно, для зігріву. Заради цієї розмови і було все. Мені не соромно, тату, зовсім не соромно, і так, я хвастаюся.
Але джина немає, місяць минув, і ми опинилися в іншому світі. Річ не в вірусі та викликаній ним епідемії, хоча вони дуже важливі.
Непомітно у нас змінилися цінності.
Гроші. Така важлива річ, мірило успіху, відійшли на другий, ні, не на другий – на п’ятий план.
Гроші дуже важливі, вони потрібні для виживання, але всі ці списки найбагатших полетіли в тартарари – яка різниця, залишилося одне питання. І воно явно не фінансове.
Здоров’я. З вівторка в Ізраїлі не роблять планові операції – небувалий випадок, усі готуються до боротьби нації проти вірусу. Така ж ситуація в Німеччині, а ці дві країни найкращі з медицини в нашій частині світу.
Стосунки. Можливо, це не кидається в очі, але найбільші зміни саме в галузі стосунків. Вони стали теплішими, якщо все розвиватиметься за поганим сценарієм, вірус може згуртувати нас як націю.
Перед його лицем об’єднаються ліві та праві, верхні та нижні. І це шанс. Дуже дорогий, для багатьох нестерпний, але шанс.
Медицина. Сьогодні головним у суспільстві стає не бізнесмен, не політик – лікар. Звичайний лікар, який живе поруч з вами, вп’ятьох у двокімнатній квартирі, якщо йому багато років – накопичив на вживаний “Ланос”.
Вони сьогодні на передовій, лікарі. І вони не можуть страйкувати, не можуть вимагати. Вони й не хочуть, бо їхній вибір – клятва Гіппократа. Святі люди, вони не знають, що таке стартап і капіталізація.
Поліція, пожежники, таксисти. Доставники їжі, касири супермаркетів, робітники міських служб. Вибачте, кого не перерахував – усім вам доведеться стати героями.
Плани. Усі плани пішли – ех, шкода, не можна матюкатися – прахом пішли плани. Відпустки, схуднення, святкування. Вступ до університету – все під величезним питанням. Розпочалося життя без розкладу.
Щирість. Захотілося висловити неприємній людині все в обличчя. А приємній навпаки, притиснути. Захотілося квітів без приводу – і дарувати захотілося, і отримувати.
Подарунок скласти, причому не дорогий, а малюнок – звичайним крейдою на папері. Ну і що, що я хлопчик. Подумаєш.
Бізнес. Тут зупинюся детально. Бізнес сьогодні не на першому плані. Звісно, країни без бізнесу не існує.
Але всі мої колеги, а я з багатьма говорю (телефон чи інтернет, щодо карантину я найслухняніший громадянин)), вони єдині – потрібні непопулярні заходи. Аж до надзвичайного стану, з комендантською годиною і дуже суворим покаранням – той самий Ізраїль за грубе порушення ввів кримінальну відповідальність, до 7 років в’язниці. Вже є порушники, їх покарають, сумнівів немає. Там якщо обіцяють навесні саджати – чекай посадки.
Бізнес готовий запрягтися в один віз із державою. Він уже це зробив. Люди, які хають усіх бізнесменів без розбору, називаючи баригами – люди, ви не праві.
Найдорожче, що є сьогодні у бізнесмена, його обличчя. Якщо хтось вдарить ним у бруд – вже не відмиється, ніколи.
ЩО Ж РОБИТИ?
- Не панікувати. Як казав мій тато, Діма-прораб, “пережили голодовку, переживемо і достаток”.
Ніхто не помре з голоду – не 1932-й і не 1943-й. Скажу вам більше – дієта набагато дорожча за звичайну їжу. Земля у нас гарна, родюча.
- Захистити тих, хто на передньому краї. Лікаря, соцпрацівника, поліцейського. Спільне завдання для держави та бізнесу, не складне, але архіважливе.
- Основний удар візьме на себе старше покоління. Їм потрібно допомогти. Пенсіонерів не можна випускати на вулицю, взагалі. Цим зараз щільно займається наш “Життєлюб”, багато служб і волонтерів.
Кожен мешканець країни може зробити ласку дорослому сусідові – вигуляти собаку, купити їжу, поговорити телефоном.
Головне при цьому – не контактувати з ним, їжу поставити під двері і піти. Так ви убережете їх від зараження, так і тільки так можна врятувати людей.
Завдання здається нездійсненним – нам потрібно переконати мільйони, а у нас наявне нетримання рідної мами, в бій рветься. Але іншого шляху немає. Відібрати ключ, накричати, пообіцяти вийти заміж і слухатися – будь-які засоби добрі.
Є ще один шлях, яким начебто пішли деякі країни Європи. Дати перехворіти всім: хто витримає – той витримає. Зате врятуємо економіку і майбутнє живих.
Хороший шлях, надійний. Оздоровити націю, заощадити витрати Пенсійного фонду. З усіх боків виграш, точно. Так, приречемо пенсіонерів, врятуємо молодих. Калькулятор каже: давай, не сумнівайся.
Єдине але – на кнопках не долари, не відсотки і тонни. На кнопці – життя наших батьків.
Вирішувати нам, і доведеться вирішувати. Кожен день сумнівів відіб’ється на калькуляторі. Давай, влада, не сци.
Ми підтримаємо, нам ще татові в очі дивитися.
Гарик Корогодський, для УП