Максим Біроваш
головний редактор «ТОП-100. Рейтинги найбільших»
Ця війна на роки. Щоб там не говорили медійні блазні, ця війна триватиме довго і спричинить катастрофічні наслідки для всієї Європи. Тож ми маємо навчитися домовлятися. Насамперед у приватному та бізнесовому сенсі. Домовлятися та керувати, щоб зберегти бодай щось схоже на ефективну та прибуткову національну економіку.
Є два варіанти реалізації HR-політики. Перший — це коли управління здійснюється на рівні інтуїції, без жодного удосконалення та модернізму у цьому питанні. Це спрацьовує не завжди. Радше завжди не спрацьовує. Це прямий шлях до «пастки власника», коли власник або мажоритарний акціонер починає думати, що він інкарнація бога торгівлі Меркурія, а тому точно вміє робити бізнес. Фактично лишається крок до гімну компанії (щоранку) та колективного медитування під повним місяцем (щотижня).
Другий варіант — це коли HR стає початком відомого лайливого слова та витісняє будь-який здоровий глузд із логіки управління людьми. Той, хто заповнював величезні фоліанти тестувань та проходив дивні співбесіди, знає, про що я. Часто це нагадувало розмову у психіатричній лікарні. Зовнішні прикмети амбасадорів цього фуфломіціну — безмежжя англіцизмів, незрозумілі пости у соцмережах та блакитні лінзи. Останнє — не точно.
Зазвичай виписані кейси (із колись придбаних зі знижкою у бориспільському Duty Free книг) в Україні не спрацьовують. Причина цього — довга традиція тіньової зайнятості, тотальної корупції на усіх рівнях та негативного відбору. Це коли прихильність до вождя (а не професіоналізм) вважається ознакою профпридатності.
Але все ж таки за тридцять років драматичних експериментів український бізнес створив свій стиль управління людьми. Здебільшого через псевдо-візіонерство та пафос, вектор якого змінюється залежно від політичної кон’юнктури. Ми всі бачили цих «просунутих» управлінців від бога, хоча всі їхні «інноваційні» речі випробували у світі трохи не століття тому.
І от нарешті до нашого обрію подій принесло третю хвилю вітчизняних топів. Зазвичай ці люди без бекграунду божевільних 90-х, але з достойною освітою в іноземних вишах. Хтось жив в ЄС, хтось стартапив у LA, а хтось просто зробив правильні висновки із новітньої історії українського бізнесу і став кращою версією себе. Вони досі тут, і на них всі наші сподівання. Вони не кидають свій персонал напризволяще, а дають притулок релокантам у власних офісах, виплачують по кілька зарплат наперед, щоб допомогти людям не зламатися під час великої війни. У цьому номері ми пишемо саме про такі компанії.
Від цих компаній залежить наше життя. По суті, це основа нашої незалежності, бо вона починається саме з економіки. А економіка починається з людей. Саме тому цей номер про людей, які керують людьми.
На сторінках цього номера нашого журналу ви знайдете галузеві огляди з детальною аналітикою, рейтинги найкращих роботодавців та спеціальні номінації, якими редколегія нагородила українські компанії. У перший рейтинговий список увійшло 50 компаній, а у «спеціальний» ще 36 компаній. Причому деякі з них змогли потрапити й у перший, і у другий перелік. Це непоганий ресурс для країни, яка нині змагається за життя з дикунами по той бік «порєбріка» та здорового глузду.
