Підвищення імпорту електроенергії з ЄС не гарантує усунення наслідків блекаутів через лімітовані кількості та значну вартість. Аналітик Юрій Корольчук роз’яснює, що найбільший обсяг імпорту становить 2,45 ГВт, причому значні обсяги припадають на нічні години, коли вартість нижча.
Підвищення обсягів імпорту електричної енергії можливо не посприяє Україні здолати наслідки блекаутів, спровоковані ракетно-дроновими атаками зс рф у січні 2026 року. Таке рішення, на перший погляд, може видатися ефективним способом виведення енергетичної системи з кризи, але фактично має безліч нюансів та “прихованих проблем”.
Чому не варто спиратися виключно на цей пункт “енергетичного плану” нового керівника профільного міністерства Дениса Шмигаля, у коментарі УНН пояснив співзасновник Інституту енергетичних стратегій, експерт Юрій Корольчук.
Збільшення імпорту електроенергії з ЄС знову представляють як технічне розв’язання для подолання дефіциту. Проте в дійсності це завжди питання фінансів, перерозподілу ризиків і політичної відповідальності.
Юрій Корольчук роз’яснює: сьогодні Україна “стикається” не лише з ціною електроенергії, а й з фізичною “межею”. Найбільш можливий обсяг імпорту оцінюють орієнтовно у 2,45 ГВт. Однак головні обсяги надходять у нічний час, коли ціна на європейських ринках нижча, і коли технічно легше “підхопити” систему. Вдень імпорт зазвичай менший через більш дорогу ціну: за розрахунками, у денний період це може становити близько 30% від нічних обсягів.
Для ілюстрації своєї думки експерт наводить конкретний приклад:
Є потужність, яку ми можемо максимум імпортувати. Але вночі ми беремо до тисячі мгВт зі сторони Словаччини, наприклад. Тобто, 30 мільйонів кВт за добу. Удень, як навіть офіційно говорили, (йдеться про, — ред.) орієнтовно 30 відсотків, тобто, 10 мільйонів кВт беремо
– говорить Юрій Корольчук.
Ще один важливий аспект, який слід враховувати, це усвідомлення того, що питання, як імпорт вплине на бюджет, залежить від того, що держава публічно не розкриває повну ціну таких закупівель і деталі угод. Формально він може здійснюватися різними каналами: комерційні закупівлі, аварійна допомога тощо. Але без прозорих відомостей суспільство й ринок бачать результати вже після факту, коли вони вже “включені” у фінрезультати підприємств, компенсації, борги або тарифні рішення.
Нам поки що ніхто не показує, скільки ми платимо за це все. Мається на увазі не населення, а держава. Тому що приватний бізнес небагато закуповує, насправді
– наголошує експерт.
До того ж формула “недорога електроенергія з Європи” не працює як універсальна, хоча в Уряді часто акцентують саме на цьому. Так, імпортоване з держав Євросоюзу світло може бути економічно вигідним. Але тільки в конкретні години й у конкретних державах.
(Нам, — ред.) часто ставлять у приклад Францію. Кажуть, там вона (електроенергія, — ред.) недорога. Однак, скажімо так, не дуже показово. Там дійсно бувають періоди відносно низьких цін завдяки атомній генерації, але імпорт України не прив’язаний до того, щоб стабільно купувати саме в ці години
– пояснює Юрій Корольчук.
Аналітик в області енергетики додає, що орієнтир середньої ціни імпорту, який обговорюється, це приблизно 160 – 170 євро за МВт·год. І саме середня ціна враховує й комерційні закупівлі, й аварійну допомогу, за яку також сплачують, і закупівлі в різні часи. Тобто це не завжди дешевше, ніж внутрішні довгострокові контракти в Україні.
Враховувати слід також той фактор, що основним покупцем великих обсягів імпортної електроенергії є не населення і навіть не приватний бізнес. Приватний сектор купує, але зазвичай в межах своєї економіки: якщо імпортує, то часто перепродає на ринку, а кінцевий споживач все одно сплачує ринкову ціну. Основний тягар або основний інструмент державної політики тут, зазвичай, держкомпанії.
З огляду на те, що “Укрзалізниці”, “Нафтогазу”, “Укроборонпрому” доручили терміново забезпечити придбання імпортованої електроенергії в обсягах не менше 50% від їхнього власного споживання, то перехід на імпорт означає дві речі:
- вони фактично відмовляються від частини внутрішніх контрактів або зменшують їх обсяг;
- вони купують дорожче, якщо імпортна ціна у відповідні години перевищує їхню середню внутрішню ціну закупівлі.
Поки що, за словами експерта, сценарій “катастрофічних збитків” виглядає менш імовірним з двох причин.
Перша: обсяг імпорту обмежений. Навіть якщо захотіти наростити, фізично система вже близька до максимуму перетину. Тобто різкого стрибка саме за рахунок імпорту не вийде.
Друга: імпорт не рівномірний. Найбільші обсяги припадають на ніч, де ціна зазвичай нижча. На довгих контрактах (якщо їх укладати) в окремі періоди ціну теоретично можна зафіксувати значно нижче: умовно взимку це може бути близько 110 євро за МВт·год, а влітку й 70 – 90 євро за МВт·год. Але це реально зробити лише тоді, коли є доступ до таких продуктів, правильна структура контрактів, і коли ринок дає такі умови. Закупівлі з біржі “в моменті”, особливо в стресові періоди, зазвичай дорожчі.
Отже, збільшення імпорту електроенергії з ЄС — не автоматична економія для країни. Це інструмент стабілізації системи з високою вартістю в години дефіциту і з лімітованими можливостями нарощування. Прямий ефект на бюджет може бути неявним через непрозорість закупівель, але фінансовий тягар, скоріш за все, частково ляже на держкомпанії як великих споживачів. Значні збитки можливі, але масштаб обмежений фізичною “стелею” імпорту та структурою споживання.