Країни Перської затоки посилюють інфраструктуру: нові трубопроводи як відповідь на іранську загрозу
Регіон Перської затоки активно розглядає розширення мережі трубопроводів. Це пов’язано з напруженою ситуацією та потенційною загрозою іранського контролю над стратегічно важливими морськими шляхами. Оціночна вартість таких масштабних інфраструктурних проєктів сягає мільярдів доларів, розглядаючись як ключовий елемент забезпечення безпеки.
Ключові виклики та стратегічні рішення
Перманентна загроза контролю з боку Ірану над Ормузькою протокою змушує держави Перської затоки переглядати свої довгострокові інвестиційні плани. Попри значні витрати, політичні складнощі та тривалі терміни реалізації, будівництво нових трубопроводів розглядається як єдино можливий шлях для зниження вразливості регіону до потенційних перебоїв у транзиті нафти та газу. Про це повідомляє видання Financial Times, посилаючись на представників галузі та офіційних осіб.
Історичний досвід та сучасні перспективи
Свіжий погляд на стратегічну цінність інфраструктури з’явився на тлі поточних конфліктів, які підкреслили важливість саудівського трубопроводу “Схід-Захід” (East-West). Цей 1200-кілометровий об’єкт, збудований у 1980-х роках, коли існували побоювання щодо можливого блокування Ормузької протоки через “танкерну війну” між Іраном та Іраком, сьогодні є ключовим маршрутом. Він транспортує близько 7 мільйонів барелів нафти щодня до порту Янбу на Червоному морі, повністю оминаючи потенційно небезпечну Ормузьку протоку.
Як зазначає один з високопоставлених керівників енергетичних компаній регіону, “озираючись назад, трубопровід “Схід-Захід” виглядає геніальним рішенням”. Амін Нассер, генеральний директор саудівського нафтового гіганта Aramco, підтвердив минулого місяця, що цей трубопровід є “основним маршрутом, який ми зараз використовуємо у своїх інтересах”.
Нині Саудівська Аравія розглядає шляхи збільшення експорту своєї щоденної видобутку, який становить 10,2 мільйона барелів, саме через трубопроводи, а не через води, що контролюються Іраном. Це включає як розширення потужностей наявного трубопроводу “Схід-Захід”, так і будівництво нових маршрутів.
Зміна настроїв та мережеві рішення
Попередні спроби реалізації трубопровідних проєктів у регіоні неодноразово стикалися з перешкодами через високу вартість та складність. Однак, за словами Майсун Кафафі, старшої радниці програм щодо Близького Сходу в Atlantic Council, настрої в країнах Перської затоки суттєво змінилися. “Я відчуваю перехід від гіпотетичних міркувань до оперативної реальності. Усі дивляться на ту саму карту і роблять одні й ті самі висновки”, – заявила вона.
Кафафі вважає, що найбільш надійним рішенням, окрім окремих проєктів, є створення “мережі коридорів”, а не єдиного альтернативного трубопроводу, хоча її реалізація буде найскладнішою. У перспективі, нові трубопроводи можуть стати частиною ширших торговельних маршрутів для транспортування різноманітних товарів.
Потенційні міжнародні проєкти та виклики
Серед розгляданих варіантів – відродження проєкту США щодо створення амбітного коридору IMEC (India-Middle East-Europe Economic Corridor), що мав би з’єднати Індію, країни Перської затоки та Європу. Хоча частина цього проєкту передбачала будівництво політично чутливого трубопроводу до ізраїльського порту Хайфа, Йосі Абу, генеральний директор ізраїльської компанії NewMed Energy, висловлює впевненість у реалізації трубопровідних проєктів до Середземномор’я, незалежно від кінцевих портів.
Крістофер Буш, генеральний директор ліванської компанії Cat Group, яка брала участь у будівництві саудівського трубопроводу “Схід-Захід”, зазначив, що інтерес до нових проєктів існував ще до війни. Проте, перешкоди залишаються значними. Вартість відтворення трубопроводу “Схід-Захід” сьогодні оцінюється щонайменше в 5 мільярдів доларів (приблизно 200 мільярдів гривень), враховуючи складність робіт у гірському ландшафті. Більш складні транснаціональні маршрути з Іраку через Йорданію, Сирію чи Туреччину могли б коштувати 15-20 мільярдів доларів (приблизно 600-800 мільярдів гривень).
Буш також зазначив, що проводяться попередні інженерні дослідження щодо таких маршрутів з Іраку. Однак, значні ризики для безпеки, такі як наявність нерозірваних боєприпасів та активність екстремістських угруповань, ускладнюють їх реалізацію. Трубопроводи, що прямують на південь до портів Оману, також стикаються з викликами через складний рельєф. Навіть порти Оману не є повністю захищеними від іранських загроз, як показали нещодавні атаки дронів на порт Салала.
Політичні аспекти, зокрема питання експлуатації трубопроводів та контролю над потоками, також вимагають від країн Перської затоки перегляду індивідуалістичної політики та об’єднання зусиль. Здавалося, що транспортування морським шляхом є дешевшим і безпечнішим.
Найближчі перспективи та стратегічні можливості
У найближчій перспективі найбільш життєздатними варіантами можуть стати розширення трубопроводу “Схід-Захід” та модернізація наявного маршруту Абу-Дабі – Фуджейра. Це дозволить збільшити потужності без складнощів, пов’язаних із новою транскордонною інфраструктурою. Саудівська Аравія також може розвивати додаткові експортні термінали на узбережжі Червоного моря, зокрема у рамках проєкту NEOM.
Зазначається, що в Абу-Дабі завжди існував план щодо другого трубопроводу до Фуджейри. Однак, остаточні рішення, ймовірно, будуть ухвалені лише після того, як стане зрозумілим довгостроковий статус Ормузької протоки. Велика Британія наразі веде переговори за участю 35 країн щодо формування коаліції для забезпечення безпеки протоки.
Хоча державам Перської затоки знадобиться час для аналізу ситуації, вони визнають, що масштаб поточної енергетичної кризи вимагає переосмислення підходів. Як зазначає Кафафі, “розмови просунулися далі по ланцюжку. Я не очікую, що [статус-кво] повернеться до того стану, до якого він був до конфлікту”.
Порада від АіФ UA:
Ця новина є надзвичайно важливою для розуміння глобальних енергетичних ризиків та стратегій безпеки. Для українських споживачів це означає, що в умовах геополітичної нестабільності, яка впливає на ключові маршрути транспортування енергоресурсів, світу доводиться шукати нові, надійніші шляхи постачання. Це може мати опосередкований вплив на стабільність цін та доступність енергоносіїв у довгостроковій перспективі, підкреслюючи важливість диверсифікації джерел та маршрутів постачання.