## БЕБ Розпочало Кримінальні Провадження проти Авіакомпаній, Ігноруючи Рішення Судів щодо Лізингу 
В Україні сформовано сталу судову практику, яка чітко розмежовує поняття лізингу транспортних засобів від роялті. Незважаючи на це, Бюро економічної безпеки (БЕБ) ініціювало низку кримінальних проваджень проти вітчизняних авіаперевізників, що орендують літаки в іноземних компаній. Бюро намагається трактувати стандартні лізингові платежі як оплату за використання інтелектуальної власності, ігноруючи встановлені юридичні норми. Юрист, партнер юридичної фірми “Кравець і партнери” Ростислав Кравець, у коментарі УНН наголосив на обов’язковості врахування правоохоронцями наявної судової практики.
Кримінальні Справи БЕБ та їх Вплив на Авіаційну Галузь
Слідчі БЕБ відкрили серію кримінальних справ, що стосуються майже всіх українських авіакомпаній, які використовують повітряні судна на умовах лізингу від нерезидентів. Бюро наполягає, що авіакомпанії повинні сплачувати в Україні роялті – податок за використання інтелектуальної власності. Такий підхід повністю ігнорує той факт, що літаки є транспортними засобами, а не об’єктами інтелектуальної власності. Додатково, багато міжнародних конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, що діють між Україною та країнами лізингодавців, передбачають сплату податків за місцем резидентства лізингодавця. На сьогодні від дій БЕБ постраждали щонайменше п’ять авіакомпаній: МАУ, “Авіакомпанія Константа”, “Урга”, “Н3ОПЕРЕЙШІНС” та “Скайлайн”. Схожі спроби застосувати додаткові збори стосовно лізингового залізничного транспорту та сільськогосподарської техніки також зафіксовані у судових матеріалах.
Важливо зазначити, що за понад три десятиліття законодавство України щодо оподаткування лізингових операцій не зазнавало змін і раніше не викликало жодних питань з боку податкових та правоохоронних органів. Ситуація змінилася після публікації Державною податковою службою України 24 травня 2024 року роз’яснень, які трактують лізинг повітряних суден у нерезидентів як операцію, що підлягає оподаткуванню роялті. Фіскальні органи маніпулюють положеннями міжнародних конвенцій, стверджуючи, що оренда літаків має оподатковуватися як використання інтелектуальної власності.
Такий підхід, на думку експерта у сферах транспорту та машинобудування, виконавчого директора Громадської спілки “Українська авіатранспортна Асоціація” Миколи Щербини, є не лише помилковим тлумаченням податкового права, а й своєрідним “податком на український прапор”. Це ставить українських авіаперевізників у неконкурентне становище на світовому ринку.
Чітке Розмежування Роялті та Лізингу Транспорту в Судовій Практиці
Попри спроби слідчих БЕБ прирівняти лізинг авіатранспорту до використання інтелектуальної власності, в Україні сформовано усталену судову практику, яка категорично заперечує таке трактування.
Зокрема, Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 16 квітня 2025 року чітко визначив, що “Поняття “роялті” передбачає платежі за користування або право на використання об’єктів інтелектуальної власності…”. Судді дійшли висновку, що транспортні засоби, навіть найскладніші, не відповідають критеріям об’єктів права інтелектуальної власності.
Це стосується і лізингу залізничного транспорту. Незважаючи на спроби податківців класифікувати його як використання інтелектуальної власності, суд підкреслив, що вагони не є об’єктами інтелектуальної власності, а отже, не можуть бути підставою для нарахування роялті.
Повітряні судна, за своєю юридичною суттю, також є транспортними засобами. Літак не є патентом, авторським твором, торговельною маркою, програмним забезпеченням чи ноу-хау. Його функція – транспортна, так само як вантажівки, потяги чи сільськогосподарська техніка виконують свої виробничі та транспортні завдання. Таким чином, спроби класифікувати міжнародний авіаційний лізинг як використання інтелектуальної власності суперечать як міжнародній практиці, так і українському законодавству, а головне – вже сформованим підходам українських судів.
Важливо, що така позиція щодо неможливості прирівнювання лізингу транспорту до роялті підтверджується не поодинокими рішеннями, а цілою низкою судових вердиктів, ухвалених різними інстанціями протягом багатьох років.
- У 2025 році Восьмий апеляційний адміністративний суд підтвердив, що оренда сільськогосподарської техніки не може вважатися роялті, оскільки серійно виготовлена техніка не є об’єктом права інтелектуальної власності.
- У 2022 році П’ятий апеляційний адміністративний суд у справі щодо оренди залізничних платформ визнав, що лізингові платежі є господарською операцією користування майном, а не передачею прав інтелектуальної власності.
- Справа ТОВ “Рейл Лоджистік” проти Центрального міжрегіонального управління ДПС також підтвердила, що транспорт не є інтелектуальною власністю, відхиливши спробу податківців донарахувати податок на доходи нерезидентів за оперативний лізинг вагонів.
- Ще раніше Вищий адміністративний суд України послідовно наголошував, що роялті стосуються використання патентів, торговельних марок, ноу-хау, креслень, технологій та інноваційних рішень, тоді як виробничі активи та транспортні засоби до цих категорій не належать.
Отже, українські суди послідовно проводять чітку межу: оренда транспорту, включно з повітряними суднами, є господарською операцією, тоді як ліцензійні платежі мають зовсім іншу правову природу.
Міжнародні Конвенції Підтверджують Позицію Судів
Українські суди також неодноразово наголошують на необхідності застосування міжнародних конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, які Україна має з багатьма країнами. Ці угоди регулюють порядок оподаткування доходів нерезидентів, включаючи лізингодавців.
Суди підкреслюють, що якщо доходи нерезидента виникають внаслідок орендних відносин і не є роялті, вони мають оподатковуватися в країні податкового резидентства компанії-лізингодавця. Важливо пам’ятати, що ратифіковані Україною міжнародні конвенції мають пріоритет над національним податковим законодавством.
Обов’язок Слідчих Враховувати Судову Практику
Юрист Ростислав Кравець у коментарі УНН чітко зазначив, що правоохоронні органи зобов’язані враховувати попередню судову практику при розгляді справ щодо оподаткування лізингу транспорту.
Вони зобов’язані це робити.
– наголошує юрист.
Водночас він висловив критичне ставлення до сучасного стану правоохоронної системи, зазначивши, що реформи останніх років надали слідчим надмірну процесуальну самостійність.
Слідчі фактично, маючи ніби незалежний статус, зловживають своїми правами.
– переконаний Ростислав Кравець.
На його думку, це може призводити до арештів рахунків, блокування діяльності підприємств, зриву міжнародних контрактів та завдавати шкоди репутації компаній. Він додав:
Якщо мова йде про юридичних осіб, то блокувати їм рахунки, підривати їм авторитет, зривати їм контракти, угоди мільйонні, і таким чином фактично домагатись того, щоб особи або давали хабарі, або визнавали свою провину і платили штрафи без реального, так би мовити, позбавлення волі. На жаль, це сучасна правоохоронна система, яка потребує негайного відновлення після усіх цих реформ іноземців.
– зазначив він.
Такий підхід є особливо небезпечним для авіаційної галузі, яка вже працює в украй складних умовах: закрите небо, утримання флоту за кордоном, висока операційна вартість та відсутність чіткої державної стратегії розвитку. Додатковий податково-правовий тиск може поставити під загрозу не лише окремі компанії, але й усю галузь.
Таким чином, спроби перекваліфікувати міжнародний транспортний лізинг у роялті виходять за рамки звичайного податкового спору, ставлячи під сумнів принцип правової визначеності. Якщо суди роками формують сталу практику, яка підтверджує, що транспорт не є інтелектуальною власністю, а лізинг – не роялті, БЕБ мусить враховувати ці рішення. В іншому разі бізнес отримує сигнал про відсутність гарантій правової передбачуваності, що негативно впливає на інвестиційний клімат, міжнародну репутацію країни, довіру до держави як партнера та, зрештою, на економічну і національну безпеку.
Порада від АіФ UA:
Ця інформація є надзвичайно важливою для українських авіакомпаній та бізнесу, який працює з лізингом міжнародного транспорту. Вона підкреслює важливість судової практики як гарантії правової стабільності та захисту від необґрунтованих претензій з боку державних органів. Знання про сформовані судові позиції допомагає бізнесу почуватися впевненіше та ефективніше планувати свою діяльність, уникаючи потенційних юридичних та фінансових ризиків.