Українська авіаційна індустрія утримує важливі технологічні навички та виробляє валютні надходження. Відсутність державної підтримки може призвести до втрати конкурентоздатності.
Авіаційний сектор лишається одним із тих, що характеризуються високою вартістю, тривалими інвестиційними циклами та відчутним експортним внеском. В умовах широкомасштабної війни він не тільки утримує найважливіші технологічні можливості та трудові ресурси, а також не припиняє продукувати валютні та фіскальні ресурси. У цих обставинах для держави принципово продовжувати підтримувати авіаційний сектор в Україні, вважає керівник юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України Руслан Мельниченко.
“Авіаційний сектор – один із тих, що характеризуються великою вартістю, тривалими інвестиційними циклами та значним експортним внеском. У час війни він не тільки зберігає ключові компетенції, а також не припиняє формувати валютний прибуток і податки”, – зауважив Руслан Мельниченко.
Скасування спеціальних режимів і збільшення вартості капіталу
При цьому, за його словами, рішення уряду про анулювання з 1 січня 2025 року спеціальних податкових положень для авіабудування вже спричиняє негативні економічні наслідки. Такий підхід до регулювання спровокував збільшення собівартості, призвів до нестачі обігових коштів і викликав ризик збою у виконанні угод, у яких податок на прибуток не враховувався у цінах.
Руслан Мельниченко зазначив, що для авіаційної галузі, яка має тривалий цикл розробки та сертифікації, це означає не лише збільшення податкового тиску, а й підняття вартості капіталу та втрату конкурентної переваги.
“Для індустрій із тривалим циклом розробки та сертифікації це означає збільшення вартості капіталу і втрату конкурентоздатності саме в той час, коли країні потрібні робочі місця, експорт і технологічна незалежність”, – пояснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
Зберегли авіаційну галузь завдяки пільгам
Зокрема Мельниченко спростовує поширений аргумент про неефективність галузевих преференцій. За його словами, завдяки пільгам, що діяли в авіаційній галузі до 1 січня 2025 року, Україна зберегла завершений цикл створення та обслуговування авіатехніки, втілила в життя нові види літаків і двигунів, а модернізаційні програми дозволили зберегти робочі місця і компетентних фахівців.
“На ринку сервісу та ремонту гелікоптерів радянського виробництва після капітальних робіт в Україні термін експлуатації машин становить 4-8 років, а близько 40% валютного доходу від послуг повертається в економіку. Це приклад того, як “довгі” галузі повертають державі більше за рахунок зарплат, ПДВ у ланцюгах постачання та експорту, ніж за рахунок негайного податку на прибуток у рік інвестицій”, – навів приклад Руслан Мельниченко.
Defence City як інструмент зниження вартості капіталу
Другим системним фактором Мельниченко називає регуляторну передбачуваність.
“Другий системний фактор – регуляторна передбачуваність. ЄС застосовує суворі імпортно‑експортні обмеження щодо рф, але супроводжує їх детальними винятками і перехідними положеннями, щоб сумлінні оператори могли планувати постачання і сервіси. Коли трактування норм “походження/території” для виробів довоєнного виробництва з третіх країн є узгодженими, бізнес знижує транзакційні витрати і премію за ризик; коли ж ні – зростають собівартість, збої ланцюгів і кредитні спреди. Для авіації це безпосередньо конвертується у втрату маржі на експортних угодах і відтік кадрів”, – зазначив він.
У цьому контексті ключову роль, за словами Мельниченка, може відіграти спеціальний режим Defence City, що надає податкові послаблення та спрощені процедури для оборонних підприємств. На його погляд, Defence City може стати головним інструментом зниження вартості капіталу і відновлення інвестиційних циклів зокрема у виробників із подвійним призначенням.
Законодавство передбачає чинність спецрежиму до 2036 року, формування реєстру резидентів Міністерством оборони України, а також податкові стимули та спрощення митних процедур.
Варто зауважити, що серед податкових стимулів звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування підприємствами ОПК коштів у свій розвиток, а також звільнення від земельного, майнового та екологічного податків.
Крім того, для резидентів Defence City діятимуть спрощені митні процедури; особливі гарантії захисту інформації та конфіденційності даних підприємства під час дії режиму; державна підтримка релокації та підвищення захищеності виробничих потужностей у разі потреби.
Особливо важливою, на думку Руслана Мельниченка, для авіаційної галузі є норма щодо зниженого порогу “кваліфікованого доходу”.
“Ключова для авіації норма – знижений поріг “кваліфікованого доходу” для вступу (в резидентство Defence City – ред.): 75% для більшості резидентів і 50% – для підприємств літакобудування. Саме цей 50‑відсотковий поріг враховує структуру виручки авіадвигунів, бортової електроніки та компонентів із суттєвою часткою цивільних продажів і відкриває доступ до режиму для широкого кола виробників”, – пояснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
За його словами, звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування перетворює пільгу на “інвестиційний резерв” для науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), випробувань і сертифікації з тривалим циклом окупності.
Довгі інвестиції замість короткого фіскального ефекту
Підсумовуючи, Мельниченко підкреслює необхідність стратегічного вибору держави.
“Сьогодні вибір полягає не між “давати пільги” чи “економити бюджет”, а між двома моделями доходів держави: коротким фіскальним збільшенням за рахунок оподаткування інвестицій у рік витрат і стабільним потоком податків і валюти за рахунок збільшення експорту, зайнятості й технологічної бази”, – підкреслює юрист.
За його словами, світовий досвід показує, що відновлення втрачених авіаційних навичок триває десятиліттями і коштує набагато дорожче, ніж їхнє збереження.
“Для України, яка прагне швидкої післявоєнної модернізації, оптимальним є курс на довгі інвестиції в авіацію з прозорими правилами та вимірюваним ефектом: 50% поріг для літакобудування в Defence City, реінвестування прибутку в НДДКР, спрощення торгівлі та уніфікація імпортних трактувань. Це знижує вартість капіталу, зберігає висококваліфіковану зайнятість і зміцнює обороноздатність”, – резюмував Руслан Мельниченко.
Нагадаємо
Як повідомляв УНН, на початку січня статус резидента Defence City отримало перше підприємство – виробник безпілотників, зокрема дронів “Vampire”, “Shrike” та перехоплювачів “шахедів”, які росія використовує для масованих ударів по території України.
Під час підготовки ключових законопроєктів, які формують правову основу для запуску Defence City – спеціального режиму підтримки оборонно-промислового комплексу, а саме законопроєктів №13420 та №13421 пропозиції авіабудівної галузі були враховані частково.
Зокрема, не були враховані ініціативи щодо розширення підстав для включення підприємств до Переліку резидентів – пропонувалося враховувати не лише контракти Міноборони, а й міжнародні угоди у сфері оборони та подвійного призначення. Також відхилили пропозицію додати до напрямів використання звільненого від оподаткування прибутку фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з літакобудування. Не було підтримано і ідею встановити окремий порядок використання вивільнених коштів суб’єктами літакобудування за рішенням Кабінету Міністрів України (по аналогії з постановою КМУ від 07.06.2017 №476, яка діяла до 01.01.2025 року). Окрім того, не була помʼякшена норма щодо відсутності відкритих кримінальних проваджень проти компаній.
Попри наявність усіх підзаконних актів і проголошену готовність держави підтримувати підприємства ОПК, станом на початок 2026 року статус резидента, як уже зазначалося, отримало лише одне підприємство.
Очевидно, йдеться не про відсутність інтересу з боку бізнесу, а про надмірну складність самої процедури та наджорсткі критерії відбору, що звужує коло потенційних резидентів.
Після запуску роботи спецрежиму стало зрозуміло, що для багатьох середніх виробників, у тому числі з авіаційної галузі, бар’єри залишаються стримуючим фактором, навіть попри очевидні фінансові вигоди.
Таким чином, виникає ризик того, що Defence City може перетворитися у режим для вибраних великих гравців, і не стане масовим інструментом розвитку оборонної промисловості.
Очевидно, що законодавство про Defence City потребує доопрацювання. Йдеться не про зміну концепції, а про точкове спрощення процедур, чіткіші критерії резидентства, більшу гнучкість щодо фінансових і формальних вимог та зменшення регуляторної невизначеності. Без цього темпи приєднання нових резидентів і реальний ефект для галузі можуть залишитися дуже низькими.