© EPA/ ALEXEI NIKOLSKY/SPUTNIK/KREMLIN POOL Якщо нинішній підхід Заходу не зміниться — світ ризикує зануритися в нову темну еру “ядерного балансування”.
Цього тижня російський диктатор Владімір Путін запропонував зміни до ядерної доктрини РФ, які значно знизять “поріг” для застосування країною ядерної зброї. Виступаючи 25 вересня на засіданні високопоставлених кремлівських чиновників, він представив низку поправок, спрямованих на розширення підстав для можливих ядерних ударів. Якщо ці поправки будуть відповідним чином прийняті, то напад на Росію з боку будь-якої неядерної країни, підтриманий ядерною державою, сприйматиметься як спільний напад, пише Atlantic Council.
Телевізійні коментарі Путіна були явно прив’язані до того, щоб стати прямим попередженням західним лідерам, які продовжують обговорювати зняття обмежень на удари України далекобійною зброєю по території РФ. Нещодавно кремлівський диктатор також заявляв, що будь-які атаки на російську територію з використанням ракет, наданих Заходом, означатимуть війну НАТО з Росією.
Цього тижня оголошення про перегляд ядерної доктрини Росії стало черговою ланкою в низці ледь завуальованих ядерних погроз Путіна, які він зробив після повномасштабного вторгнення в Україну. Коли російські танки вперше перетнули кордон у лютому 2022 року, глава Кремля заявив, що будь-які спроби втручання Заходу призведуть до ядерної відповіді. Через три дні він ще більше підкреслив це, привівши ядерні сили Росії в стан підвищеної бойової готовності.
Такі перші приклади ядерних погроз задали тон вторгненню: Путін та інші російські високопосадовці регулярно вдаються до ядерного шантажу в очевидному намаганні підірвати підтримку України з боку Заходу. Під час одного особливо гучного інциденту у вересні 2022 року, коли Путін готувався до “анексії” тимчасово окупованих регіонів України, він прямо послався на величезний ядерний арсенал своєї країни й пообіцяв використати “всі засоби, які є в розпорядженні” для захисту “російських завоювань”.
“Це не блеф”, – заявив тоді диктатор.
Досі російська тактика ядерного залякування не мала помітного впливу на процеси прийняття рішень у Києві. Навпаки, українські лідери неодноразово демонстрували готовність викрити блеф Путіна.
З початку повномасштабного вторгнення українські військові звільнили низку регіонів, на які претендував Кремль, потопили або пошкодили близько третини російського Чорноморського флоту, а також провели комплексну кампанію бомбардувань військової та енергетичної інфраструктури РФ — і все це без провокування ядерної відповіді. А в серпні 2024 року Україна перетнула “найчервонішу” з усіх російських червоних ліній, розпочавши наступ на території Росії. Втім, замість того, щоб потягнутися до своєї “ядерної валізи”, Путін вирішив применшити значення операції України на російській території.
Зухвалість Києва вражає, але не дивує. Зрештою, Росія не приховувала свого наміру знищити українську державність та ідентичність. Зіштовхнувшись з екзистенційним викликом геноцидного вторгнення Росії, багато українців не бачать реальної альтернативи воєнній перемозі й налаштовані протистояти Кремлю.
Однак цього не можна сказати про всіх партнерів Києва. У той час як країни, розташовані ближче до РФ, такі як скандинавські та балтійські держави, поляки та чехи, помітно схильні відкидати розмови про червоні лінії, багато провідних західних країн дозволили залякати себе невпинними ядерними погрозами. Цей страх перед ескалацією дозволив Кремлю скоротити поставки західної зброї Києву й призвів до абсурдних обмежень на здатність України до самооборони. Як наслідок, українці опинилися зі зв’язаними руками в боротьбі за національне виживання.
Досить легко зрозуміти, чому так багато людей на Заході переймаються ідеєю уникнення потенційної ядерної війни. Тим не менш, готовність поступитися перед ядерними ультиматумами Росії є крайньою недалекоглядністю й ризикує занурити весь світ у нову темну еру ядерного балансування.
Якщо ядерний шантаж Путіна матиме успіх і дозволить йому досягти своїх імперських цілей в Україні, це створить катастрофічний прецедент, який може повністю змінити роль ядерної зброї на міжнародній арені. Тріумфатор Путін матиме сильну спокусу застосувати таку ж тактику деінде, а інші авторитарні режими зроблять очевидні висновки для власних експансіоністських планів.
Тим часом, передові демократії від Фінляндії й Польщі на заході до Південної Кореї та Японії на сході будуть змушені терміново переосмислити свій без’ядерний статус. Приголомшені колективною нездатністю Заходу протистояти ядерному залякуванню Росії на тлі війни проти України, багато урядів, ймовірно, вирішать, що єдиний спосіб захистити національну безпеку – це отримати власний ядерний арсенал. Розпочата гонка озброєнь звела б нанівець десятиліттями досягнутий прогрес у сфері ядерного нерозповсюдження й різко підвищила б шанси на ядерну війну.
Єдиний спосіб уникнути такого сценарію – зупинити Росію в Україні. Але для цього Захід повинен спочатку відмовитися від нинішнього підходу й зайняти рішучішу позицію щодо російського ядерного шантажу. Серед іншого, це вимагатиме значно жорсткішої публічної й приватної риторики, яка б роз’яснювала катастрофічні наслідки для Росії, якщо та наважиться реалізувати свої ядерні погрози.
Через більш ніж два з половиною роки з початку повномасштабного російського вторгнення має бути абсолютно зрозуміло, що Путін продовжуватиме ескалацію свого ядерного шантажу доти, доки це не перестане діяти. Досі здатність російського диктатора залякувати Захід була його найбільшим успіхом за всю війну, дозволяючи РФ утримувати ініціативу й встановлювати межі західної підтримки України. Якщо це не зміниться, ядерне залякування буде легітимізоване на міжнародній арені, а світ стане значно небезпечнішим місцем.
За останні два роки Кремль неодноразово погрожував ядерною зброєю: тактику ядерного шантажу Путіна аналізував у своїй статті Володимир Кравченко.
