© Reuters Дайте Україні 10 тисяч снарядів, і вона зможе воювати один день. Дайте їй снарядний завод…
Уряд Норвегії підписав угоду про передачу Україні артилерійського виробництва – і допомогу в його оплаті. Ця важлива угода між норвезькою компанією Nammo та українським концерном є частиною вирішення однієї з найбільших проблем України. Інша частина – місцеве виробництво сучасних самохідних гаубиць – була узгоджена минулого року. Про це пише The Telegraph.
Виробляючи гаубиці і снаряди західного зразка у себе в країні, Україна звільняється від повної залежності від своїх іноді непостійних союзників у найбільш важливих для неї вогневих засобах. З кожним днем вона стає дедалі більш самодостатньою у своїй оборонній війні.
Високоточне обладнання, яке передає норвезька компанія Nammo, призначене для виробництва 155-міліметрових снарядів – стандартного калібру НАТО. Гармати радянського зразка – основа довоєнного артилерійського корпусу України, який налічував 1800 гармат – стріляють 122-міліметровими і 152-міліметровими снарядами.
У роки, що передували повномасштабному вторгненню Росї, Україна із запізненням відновила місцеве виробництво 152-міліметрових снарядів. Але потужності були обмежені. Ще у 2021 році основний виробник боєприпасів, завод «Артем», випускав лише 14 тисяч снарядів на рік – цього недостатньо навіть для тижня бойових дій в умовах сучасної війни.
Союзники України поспішили поповнити артилерію українських військових. Кілька країн з колишнього радянського блоку надіслали гаубиці і снаряди радянського калібру. Інші ж передали 155-міліметрові гармати і боєприпаси. Загалом союзники України пообіцяли надати близько 1200 гаубиць, і багато з них стріляють 155-міліметровими снарядами.
Перехід від артилерії радянського калібру до західних калібрів має багато переваг. 155-міліметровий снаряд має ідеальний баланс між дальністю стрільби – потенційно десятки кілометрів – і вибуховою силою.
Недоліки стали очевидними минулої осені. Україна повністю покладалася на своїх союзників, які надали їй гаубиці західного зразка, а також приблизно два мільйони снарядів, яких вони потребували щороку. Українські артилеристи були досить добре забезпечені, поки іноземна підтримка була стабільною. Але з часом підтримка припинилася.
Найбільша артилерійська криза почалася наприкінці 2023 року, коли дружні до Росії республіканські законодавці в Конгресі США на виснажливих шість місяців заблокували продовження американської допомоги Україні. Сполучені Штати були найбільшим прихильником української артилерії… аж поки не перестали цього робити.
Після щонайменше 5 тисяч пострілів на день українські артилеристи змушені були здійснювати максимум 2 тисячі пострілів. У середині лютого, коли запаси боєприпасів вичерпалися, українським військам не залишалося нічого іншого, як відступити з обложеного міста-фортеці Авдіївки, відкривши величезну територію на сході України для невпинного російського наступу, який триває і через шість місяців.
Київ розумів, що йому потрібно стати артилерійсько-незалежним. Все почалося з автомобілів. Ще до початку війни на автомобільному заводі в Харкові розробили прототип самохідної 155-міліметрової гаубиці 2С22 «Богдана». Єдиний екземпляр дивом було врятовано від знищення, коли російські війська наблизилися до Харкова.
«Богдана» стала основою для нової лінійки українських гармат. Наприкінці минулого року президент України Володимир Зеленський оголосив, що харківський завод будує шість 28-тонних колісних гаубиць щомісяця. Але вони не мали надійного джерела постачання боєприпасів.
Зараз це починає змінюватися. Українцям знадобиться час, щоб створити свій норвезький артилерійський завод, і ще більше часу, щоб розвинути його потужності. Для будь-якої країни задовольнити величезні потреби в боєприпасах для такої інтенсивної війни, як в Україні – надто складне завдання. Сполучені Штати планують збільшити виробництво 155-міліметрових снарядів до 60 тисяч на місяць, або 720 тисяч на рік. Це третина того, що потрібно Україні.
Україна все ще потребуватиме допомоги союзників у постачанні зброї і снарядів. Але з часом вона потребуватиме менше допомоги. І якщо той чи інший союзник відмовиться від своїх зобов’язань, це вже не буде настільки критично, як на початку цього року.
На Заході наполегливо розганяють меседжі про ймовірний програш України у війні, могутність і непереможність Росії, даремне витрачання грошей європейських і американських платників податків на допомогу Україні.
Тактичними цілями такої російської пропаганди є демонстрація безперспективності західної підтримки України. Стратегічно ж ці ідеї покликані забезпечити паузу на поточному етапі війни, щоб Росія змогла краще підготуватися до наступного.
«Чому Захід має перейти від “стільки, скільки треба” до “все, що потрібно для перемоги” України» і що для цього має зробити сама Україна, пише співзасновниця Міжнародного центру української перемоги та членкиня правління Центру протидії корупції Олена Галушка.
