© Коммерсантъ Зараз станція живить два гірничорудні басейни та один металургійний комбінат. На них і виникнуть проблеми у разі вимкнення енергоблоків.
Курська атомна електростанція — одна з чотирьох найбільших у Росії. Вона складається з чотирьох енергоблоків, та наразі працюють лише два з них, генеруючи загальну потужність у 2 ГВт. Їх зупинка матиме тимчасовий ефект, попередив директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко, коментуючи наслідки потрапляння АЕС під контроль ЗСУ для видання NV.
Зараз КАЕС живить два гірничорудні басейни та один металургійний комбінат. На них і виникнуть проблеми після вимкнення енергоблоків. Після цього окупантам знадобиться деякий час, аби налагодити альтернативні схеми подачі електроенергії. Але загалом енергосистема окупантів не відчує наслідків відключення станції, підсумував експерт.
“В Росії немає дефіциту генерацій, на відміну від нас. У них в цілому потужність генерації складає близько десь 250 ГВт, і тому втрата 2 ГВт — це менше 1%. Це до якихось критичних наслідків не призведе”, — каже експерт.
Тим часом доктор фізико-математичних наук та колишній працівник Інституту ядерних досліджень НАНУ Людвиг Литвинський впевнений, що ці енергоблоки потрібно відімкнути від загальної мережі — це можуть зробити й самі росіяни, якщо станцію буде пошкоджено. Також він вважає, що Силам оборони заходити на станцію немає сенсу.
“Атомна станція або атомний енергоблок — це ж не чайник, який вимкнув і він перестає кипіти. Атомні станції дещо інакше влаштовані. Навіть при вимкненні вона продовжує “кипіти”. Тобто для примусового охолодження досить довгий час потрібен, — пояснив спікер. — На Запорізькій станції і зараз примусове охолодження здійснюється. Те саме ще більшою мірою може стосуватись і Курської атомної”.
Він також вважає, що втрата 2 ГВт не стане для росіян проблемою, яку вони не зможуть розв’язати.
Нагадаємо, колишній речник Генерального штабу ЗСУ Владислав Селезньов також вважає, що українська армія навряд чи буде намагатися брати під свій контроль Курську АЕС. Для цього є щонайменше дві причини — відстань до ядерного об’єкта та абсолютне панування там ворожої авіації.
