© EPA-EFE/SERGEY KOZLOV
Лабораторія законодавчих ініціатив
Рік у рік українці стикаються з «вічною» проблемою — на кладовищах критично бракує місць для поховання померлих. Зокрема станом на 2022 рік (наразі це останній офіційний звіт Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури) громади додатково потребували щонайменше 389 місць для поховання (тобто кладовищ, колумбаріїв тощо).
І це — лише перший і найочевидніший виклик. Що робити, зокрема на законодавчому рівні, щоби принаймні зменшити масштаб проблеми із похованнями в Україні? Розбиралася Лабораторія законодавчих ініціатив.
Нерозв’язані проблеми
Попри те, що за 20-річну історію свого існування профільний Закон «Про поховання та похоронну справу» зазнав чимало змін, значна кількість його положень досі потребує доопрацювання. На цьому наголошують як представники органів влади, так і громадський сектор. Проблем у цій сфері чимало, однак найактуальнішими на сьогодні залишаються такі:
- Відсутність широкого спектру альтернативних способів поховання.
Профільний Закон «Про поховання та похоронну справу» передбачає застосування в Україні трьох видів поховань: 1) закопування труни з тілом померлого в могилі; 2) спалювання труни з тілом померлого в крематорії з подальшим закопуванням урни з прахом у могилі чи її розміщенням у колумбарній ніші; 3) розвіювання праху померлого. Наразі перший варіант залишається найпопулярнішим способом захоронення. Однак звідси постає проблема: на кладовищах елементарно бракує місць.
Показово, що станом на 2022 рік найбільша потреба в будівництві нових кладовищ спостерігалася у Львівській (потрібно ще 45 цвинтарів), Закарпатській (41), Київській (32) та Дніпропетровській (31) областях. Найкраща ситуація з функціонуванням місць поховання у Запорізькій (не потребує жодного додаткового кладовища), Сумській (необхідно забезпечити ще два) та Волинській (чотири) областях. Проте загалом, за винятком Запорізької області, у всіх регіонах України тією чи іншою мірою є потреба в облаштуванні нових місць поховання.
Цій проблемі можна було б зарадити, якби в українському законодавстві було закріплено більше альтернативних видів поховання померлих. Однак наразі Закон «Про поховання та похоронну справу» передбачає лише один такий спосіб — кремацію. Інші альтернативні види поховання в Україні не узаконені.
- Норми чинного законодавства містять перепони для популяризації кремації як альтернативного способу поховання.
Ця проблема має два аспекти. По-перше, законодавство певним чином обмежує можливість реалізації права на кремацію. Це проявляється в тому, що крематорії можуть функціонувати лише у великих містах із населенням понад мільйон осіб. Тому зараз відповідні заклади діють лише в Києві, Харкові та Одесі.
По-друге, згідно з українським законодавством, крематорії можуть перебувати лише в комунальній власності. Тож навіть створений із залученням приватних коштів крематорій однаково буде у власності органів місцевого самоврядування. Відповідно, приватним інвесторам невигідно вкладати фінанси в об’єкти, які вони зрештою не зможуть експлуатувати.
- Корупція в процесі виділення місць для поховання на кладовищах.
Відповідно до вимог закону, місця на кладовищах мають виділяти безоплатно. Проте на практиці досить часто спостерігається кардинально протилежна ситуація. Причина — у відсутності достатньої території для розташування могил і незастосуванні альтернативних способів поховання. Тож той, хто хоче здійснити поховання «на особливих умовах», може придбати відповідне місце за певну плату. Така незаконна діяльність є типовою для багатьох регіонів України. Упродовж останніх років СБУ та органи прокуратури викривають масштабні корупційні схеми, що дають змогу посадовцям отримувати неправомірну вигоду за сприяння у виділенні місць для поховання. Нещодавно такі інциденти траплялися в Дніпрі (2022), Харкові (2023) та Києві (2023). Вартість такої «послуги» коливається від 10 тис. грн до 2 тис. дол.
Новий виклик: військові поховання
Від початку повномасштабного вторгнення органи влади почали приділяти особливу увагу законодавчому регулюванню поховання жертв російсько-української війни. Так, у червні 2023 року депутати Київради ухвалили рішення, яким уніфікували військові поховання на кладовищах столиці, в серпні уряд затвердив експериментальний проєкт щодо будівництва Національного військового меморіального кладовища, а у вересні до порядку денного ВРУ було включено питання про розгляд законопроєкту №7018 щодо вдосконалення сфери поховання. Однак така активність представників української влади лише почасти відповідає запитам суспільства.
Яскравий приклад цього — низка скандальних інцидентів, що супроводжують будівництво військового кладовища в Києві, ідея проєктування якого виникла ще 2011 року. Історія створення цього об’єкту має дві ключові проблеми. По-перше, за 13 (!) років Національне меморіальне кладовище так і не вдалося побудувати. Далі обговорень і хайпу ця тема не просунулася. По-друге, протягом тривалого часу влада не могла дійти згоди стосовно місця розташування військового кладовища. Як наслідок, його можлива локація змінювалася тричі.
Спочатку уряд запропонував створити його на Лисій горі, проте таке рішення не підтримали екологічні громадські організації. Потім вибір урядовців зупинився на території Биківнянського лісу. Цю ідею повністю підтримали сім’ї загиблих військових, однак під час ухвалення остаточного рішення їх позиції так і не було враховано. Тож у підсумку в серпні 2023 року адресу розташування Національного військового меморіального кладовища було змінено втретє.
Цього разу Кабмін обрав територію Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області. Передбачається, що саме тут до липня 2025 року нарешті постане спеціальне місце для почесного поховання військових. Однак наразі багато родин загиблих в очікуванні цієї дати тримають прах воїнів вдома або ж зберігають його в крематоріях. Крім того, сім’ї полеглих воїнів, не погоджуючись із обраною урядом локацією, вважають, що військове кладовище все ж таки має розташовуватися в межах Києва.
Законодавчі ініціативи є, а зрушень у розв’язанні проблем немає
Очевидно, що чинна редакція Закону «Про поховання та похоронну справу» потребує суттєвого доопрацювання. З огляду на це за останні шість років українська влада зробила три спроби виправити наявні законодавчі недоліки та вдосконалити правове регулювання цієї сфери. Однак жодна з цих спроб не досягла мети. Зокрема урядовий законопроєкт №8248 після півторарічного розгляду в парламенті був відкликаний у серпні 2019 року. Цей акт, серед іншого, передбачав часткове вирішення проблеми з нестачею місць на кладовищах шляхом упровадження біопоховання як альтернативного способу захоронення, а також мав створити сприятливі умови для будівництва крематоріїв коштом приватних інвесторів.
Схожим за суттю був іще один урядовий законопроєкт №7034, внесений до ВРУ в лютому 2022 року. Автори законопроєкту пропонували врегулювати будівництво крематоріїв на умовах державно-приватного партнерства та сприяти розвитку такого виду поховання, як кремація. Проте й цього разу після чотирьох місяців розгляду відповідний законопроєкт було відкликано.
Також у лютому 2022 року народні депутати зареєстрували законопроєкт №7018. Він передбачає застосування, крім кремації, й інших альтернативних видів поховання, а також має на меті впровадити приватну форму власності на земельні ділянки, відведені під кладовища, та об’єкти, розташовані на них. Наразі це єдиний законопроєкт щодо вдосконалення похоронної сфери, який перебуває на розгляді Верховної Ради. Проте з його ухваленням народні депутати не поспішають — протягом уже двох років його розгляд поставлено на паузу.
У підсумку маємо ситуацію, коли ключові аспекти правового регулювання сфери поховання не зазнають суттєвих змін упродовж останніх 20 років. Це свідчить про те, що потреба активізувати розв’язання проблем у сфері поховання давно на часі. І війна — додаткова причина розпочати цей процес уже зараз. Тож перше, що потрібно зробити представникам влади, — прискорити процес розгляду законодавчих ініціатив у цій галузі.
