Втратив зір у російському полоні й батьків: історія Бориса Задорожного з Херсонщини

Втратив зір у російському полоні й батьків: історія Бориса Задорожного з Херсонщини

25-річний Борис Задорожний пережив російський полон і катування, повністю втратив зір, поховав батька, а згодом і маму. Після всього пережитого він не відмовився від майбутнього: навчився самостійно пересуватися містом, працює, опанував професію масажиста і мріє відкрити власний кабінет в Одесі.

Історія Бориса — не лише про злочини російської окупації. Вона про людину, в якої забрали надзвичайно багато, але яка продовжує будувати життя заново.

Звичайне життя, яке зруйнувала окупація

До повномасштабного вторгнення Борис жив на лівобережжі Херсонщини неподалік Дніпра та Каховської ГЕС. Працював у різних сферах, а останнім часом перед війною — у сільському господарстві.

У нього були друзі, мотоцикли, колекція моделей машин, маленьких літаків та інші звичайні захоплення молодої людини.

Після російської окупації родина залишилася вдома.

Перші серйозні проблеми з окупантами почалися ще восени 2022 року. За словами Бориса, його разом із другом затримали після звинувачень у тому, що вони нібито фотографували позиції російських військових. Десять днів хлопці провели в місці незаконного утримання.

У лютому 2023 року стався ще один епізод. Після того як під час святкування дня народження в компанії молоді пролунала українська музика, наступного дня російські військові оточили село і затримали учасників зустрічі.

Борис розповідав, що їх били, а потім змушували бігти замінованою територією. Один із його друзів звідти не повернувся.

Але найстрашніше для родини було ще попереду.

Батька забрали 3 червня

3 червня 2023 року російські військові забрали батька Бориса.

Перед цим у родині вже проводили обшуки та викликали людей на допити. Цього разу чоловіка додому не повернули.

Родині сказали, що його нібито привезуть пізніше.

Він більше не повернувся.

Через кілька днів була зруйнована Каховська ГЕС. У будинку Задорожних зникла вода.

Наступного дня окупанти прийшли вже по Бориса та його маму.

Хлопцеві зав’язали очі його старою футболкою. Маму також позбавили можливості бачити, куди їх везуть.

Так вони опинилися у підземному приміщенні, де Борис проведе наступні півтора місяця.

Родину тримали в окремих камерах

Підземна катівня, за описом Бориса, нагадувала довгий широкий бліндаж із коридором та окремими кімнатами.

Членів родини утримували окремо.

Стіни були настільки товстими, що вони майже не чули одне одного. Зрозуміти, що рідна людина перебуває поруч, іноді можна було лише під час катувань — за криками.

Окупанти вимагали від родини зізнатися в диверсійній діяльності, передачі координат СБУ, підриві російської техніки та допомозі українським військовим.

За словами Бориса, росіяни добре знали, на які страхи тиснути.

Вони називали адреси його брата й сестри в Києві та погрожували завдати ударів по їхніх домівках. Борисові також погрожували катуваннями матері в нього на очах.

Попри це члени родини не погоджувалися на нав’язані їм «зізнання».

Батько взяв звинувачення на себе

Зрештою Бориса та його маму звільнили.

За словами хлопця, це сталося після того, як батько погодився взяти на себе всі звинувачення, які росіяни висували проти родини, за умови, що сина і дружину відпустять.

Коли Борис після півтора місяця під землею нарешті вийшов назовні, стався момент, який він запам’ятав назавжди.

Мама зраділа денному світлу.

А Борис зрозумів, що навколо нього залишилася темрява.

«А я зрозумів, що я нічого не бачу», — згадував він.

Після виїзду з окупації Борисові зробили операцію. Лікарям вдалося зберегти очі як орган, однак повернути зір не вдалося.

Тіло батька знайшли в посадці

Після звільнення Борис із мамою ще сподівалися, що батько живий і одного дня повернеться.

Вони навіть готувалися до осені та замовляли дрова.

Приблизно через місяць односелець, який возив родині дрова, запитав, у якому одязі востаннє бачили батька.

Потім сказав страшні слова: чоловіка, схоже, знайшли.

Тіло лежало в посадці й було частково засипане землею.

Батька Бориса впізнали за одягом, обручкою та невеликим татуюванням на пальці.

Однак навіть поховання перетворилося на ще одне випробування.

Поблизу тіла виявили дві розтяжки. Після їхнього знешкодження російські окупаційні структури забрали тіло до моргу, де воно перебувало кілька днів.

Родині повернули батька в закритій труні та заборонили її відкривати.

За словами Бориса, російські військові всю ніч їздили вулицею і стежили за будинком.

Чоловіка поховали напередодні дня народження.

Йому мало виповнитися лише 44 роки.

«Виїжджайте до 15 вересня»

7 вересня 2023 року Бориса з мамою викликав російський комендант.

Сам Борис називає його єдиним росіянином, який у тій ситуації фактично допоміг їм урятуватися.

Комендант попередив, що родині потрібно залишити окуповану територію до 15 вересня, та пообіцяв оформити перепустку для виїзду.

Борис із мамою скористалися цією можливістю та дісталися Одеси.

Навіть після виїзду погрози певний час не припинялися. За словами Бориса, йому писали з окупованої території та вимагали повернутися.

Зрештою повідомлення припинилися.

У січні 2025 року Борис втратив маму

Після пережитого в окупації здоров’я матері Бориса було сильно підірване.

За словами сина, вона мала тяжкі наслідки отриманих травм, зокрема ураження серця та лівої легені.

На початку січня 2025 року жінці стало погано. Її госпіталізували.

6 січня мама Бориса померла.

Так менш ніж за два роки він втратив обох батьків.

Батька забрала російська катівня.

Мама померла вже після виїзду з окупації, не оговтавшись від наслідків пережитого.

Сам Борис залишився в Одесі — незрячий, без батьків і практично без звичного життя, яке мав до війни.

Але саме з цього моменту почалася інша частина його історії.

Як Борис навчився жити без зору

Після втрати зору Борису довелося вчитися багатьох звичайних речей заново.

Він опанував програму екранного доступу, яка голосом озвучує інформацію на смартфоні. Завдяки їй користується месенджерами, соціальними мережами та TikTok.

До нового приміщення, за його словами, він може звикнути за кілька днів: запам’ятовує розташування предметів і вчиться орієнтуватися навпомацки.

Борис може самостійно прибирати, готувати нескладну їжу, ходити до магазину та користуватися громадським транспортом.

Щодня він сам добирається на роботу.

На підприємстві, пристосованому для людей із порушенням зору, Борис складає побутові товари — прищіпки, вішалки та іншу продукцію.

Дорога на роботу займає більше години в один бік.

Для людини, яка ще кілька років тому їздила на мотоциклах і жила абсолютно незалежним життям, це зовсім інша реальність.

Але Борис навчився в ній жити.

У 2024 році вивчився на масажиста

Свою нинішню роботу Борис розглядає як тимчасову.

У 2024 році, вже повністю втративши зір, він пройшов навчання та здобув професію масажиста.

Борис опанував кілька видів масажу — класичний, лімфодренажний, баночний, медовий та інші техніки.

Тепер він хоче працювати за новою спеціальністю.

Його мрія — невеликий власний масажний кабінет в Одесі.

Для початку роботи необхідні масажний стіл, витратні матеріали, рушники, масажні олії та орендоване приміщення.

Громадське радіо, яке розповіло історію Бориса в межах проєкту «Повернення», оголосило збір коштів, щоб допомогти йому розпочати власну справу.

Марина і плани на майбутнє

Ще однією важливою зміною в житті Бориса стало знайомство з Мариною.

Вони познайомилися через спільну компанію, а згодом почали більше спілкуватися у TikTok та особистому листуванні.

Разом вони з 2025 року.

Марина допомогла Борисові стати більш самостійним: навчала орієнтуватися в місті, ходити до магазину та користуватися громадським транспортом.

Для самого Бориса ці стосунки стали важливою частиною нового життя.

Після полону, втрати зору та смерті батьків у нього знову з’явилися людина поруч, професія і плани на майбутнє.

«Найголовніше — забирайте рідних з окупації»

Пережите змінило ставлення Бориса до багатьох речей.

Одне з головних його послань людям, чиї рідні досі залишаються на окупованих територіях, — не відкладати виїзд, якщо існує можливість урятуватися.

Адже людина може роками жити в окупації, вважаючи, що її ніхто не чіпає.

А потім усе може змінитися за один день.

Саме так сталося з родиною Задорожних.

У Бориса забрали батька.

Його самого та маму кинули до підземної катівні.

У 25 років він залишився без зору і без обох батьків.

Але сьогодні він говорить не лише про те, що сталося.

Він говорить про роботу.

Про Марину.

Про власний масажний кабінет.

Про майбутнє.

Російська окупація відібрала в Бориса Задорожного надзвичайно багато.

Але не змогла відібрати його бажання жити далі.

Матеріал підготовлено на основі розповіді Бориса Задорожного в проєкті «Повернення» Громадського радіо та відкритих матеріалів про його життя після виїзду з окупації.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *