Олексій Семків, позивний «Еверест», мріяв підкорити найвищу вершину світу, але загинув у бою за Україну.
Олексій народився 22 грудня 2000 року в Івано-Франківську. Після завершення навчання в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу, у грудні 2021 року, він розпочав роботу електромонтером в АТ «Прикарпаттяобленерго», згодом перевівшись на посаду інженера в службу діагностики.
Олексій мав добре серце, любив тварин і завжди був готовий допомогти тим, хто цього потребував. Його щирість, відкритість і вміння співчувати приваблювали людей та чотирилапих друзів. Він був надійною опорою для друзів, умів вислухати, підтримати та розвеселити, залишаючись чесним і вірним собі у будь-якій ситуації.
З дитинства Олексій був цілеспрямованим. Якщо ставив собі мету, то наполегливо йшов до її досягнення, долаючи перешкоди. Його внутрішня сила та характер справжнього чоловіка проявлялися з ранніх років.
Олексій з юності захоплювався спортом: спочатку займався тхеквондо, а згодом – змішаними єдиноборствами та кікбоксингом. Він брав участь у змаганнях і не полишав тренувань навіть під час служби в армії. Також він любив читати.
«Він був людиною розумною і сором’язливою, простим і спокійним, мужнім і щирим, люблячим сином своїх батьків та своєї держави. Любив свою спортивну родину, з якою займався змішаними єдиноборствами (ММА). З перших днів служби прагнув бути там, де найважче, – у розвідці, щоб у ближньому бою нищити ворога. Для побратимів був наставником і кращим другом», – розповіла мати Героя, пані Оксана.
Особливу любов Олексій плекав до гір. Однією з його найзаповітніших мрій було підкорення найвищої вершини світу – Евересту. Кожен похід у гори дарував йому відчуття свободи, сили та справжнього життя. Його захоплювала велич гірських піків, і він мріяв одного дня досягти неба.
«Олексій був людиною з великої літери: відповідальний, цілеспрямований, світлий, чесний. Він не вагався, коли настав його час, і став до боротьби за свободу, за життя, за Україну. Позивний «Еверест» – він справді був висотою. Таким, яким ми його запам’ятаємо назавжди», – згадують випускника в університеті.
26 лютого 2024 року Олексій добровільно вступив до лав 3-ї окремої штурмової бригади, де служив розвідником. Його позивний «Еверест» став символом його незламного та цілеспрямованого характеру. Він завжди йшов уперед, долаючи найскладніші випробування.
«За час служби з «Еверестом» ми стали не тільки бойовими побратимами, а й справжніми друзями. Він був тим, до кого я завжди можу звернутися по допомогу, і знав, що він не відмовить. Він був відважним воїном, який без вагань виконував завдання. Я назавжди запам’ятаю наші чайні церемонії в посадці, шашлики по неділях і каву перед сном. Я пишаюся тим, що можу називатись його другом», – згадує побратим Олексія з позивним «Весна».
24-річний Олексій Семків загинув 4 серпня 2025 року в бою поблизу села Греківка на Луганщині.
«Ти наш ясний янгол у небі. Частинка мого серденька назавжди завмерла з твоїм. Ти завжди залишишся моїм маленьким Олексійком, хоч на свій вік ти був занадто дорослим, мужнім, сміливим чоловіком», – написала сестра Уляна.
Захисника поховали на території меморіального комплексу «Дем’янів Лаз» в Івано-Франківську. У нього залишилися батько Юрій, мати Оксана та сестра Уляна.
За особисту мужність, самовідданість, вірність військовій присязі та незламність у боротьбі за незалежність України Олексій Семків посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України «Залізний Хрест» та відзнакою «За честь і звитягу».
Вічна пам’ять і слава Герою!
Джерело: www.ukrinform.ua