Почесне найменування 26-ї окремої Дніпровської шляхо-відновлювальної бригади містить дві географічні відсилки, пов’язуючи частину з річкою та містом Дніпро.
Головна ріка країни, по обидва береги якої постала наша державність і точилися визначні битви в історії українського народу, та славетне місто зі столітніми військовими традиціями, що сягають часів козаччини, — беззаперечно вдалий вибір для почесного найменування бригади.
28 грудня 2020 року Президент України присвоїв 26-й окремій бригаді Державної спеціальної служби транспорту почесне найменування «Дніпровська».
Історична тяглість, закладена у назві «Дніпровська», має особливо вагоме значення для шляхо-відновлювальної бригади, адже ця частина виконує завдання із забезпечення безперебійного функціонування шляхів сполучення.
Значення ріки Дніпро, що є однією з головних транспортних артерій України від сивої давнини історії українського народу та віссю українського державотворення, важко переоцінити.
За доби Русі-України та становлення держави із центром у Києві Дніпро становив основну частину літописного шляху «із варягів у греки», яким рухалися лодії купців і князівські дружини, посольства та військові флотилії між Балтійським і Чорним морями.
Після походу князя Олега на Київ у 882 році контроль над цим водним шляхом набув державного значення, адже саме він поєднував північні та південні центри Русі, забезпечуючи пересування й постачання княжого війська.
Саме географія Дніпра, а точніше землі за його порогами, дала назву Війську Запорозькому, осідки якого — Січі — виникали на островах, природно захищених річковими протоками.
Коли після сумнозвісного Андрусівського перемир’я 1667 року, ріка стала лінією поділу на Лівобережжя та Правобережжя, особливого значення набули намагання поєднати Україну в межах єдиної козацької держави українського народу за трагічної доби Руїни.
Для шляхо-відновлювальної бригади ця історія читається як промовистий символічний приклад боротьби за відбудову зруйнованого та поновлення надійного міцного зв’язку там, де його було тимчасово втрачено.
За модерної доби аж до сучасної війни включно Дніпро продовжив відігравати винятково важливу роль в українській військовій історії, стаючи як шляхом сполучення, так і бар’єрним рубежем, що перешкоджав військам, які наступали, і сприяв тим, хто перебував в обороні.
У цьому контексті місія шляхо-відновлювальної бригади набуває прямого практичного сенсу, адже саме її військовослужбовці налагоджують шляхи сполучення. Інженерна робота таких бригад нечасто потрапляє в новини, але саме від них залежить, чи зможе фронт вчасно отримати підкріплення і техніку.
Натомість, окрім традиційного відновлення доріг, мостів, шляхопроводів і дамб, а також наведення понтонних з’єднань, нині бригада виконує численні завдання з фортифікаційного обладнання рубежів, наведення антидронового захисту доріг у прифронтовій зоні та розмінування деокупованих територій.
З містом Дніпро 26-ту окрему Дніпровську шляхо-відновлювальну бригаду пов’язує місце дислокації та символіка частини. На нарукавному знаку бригади у верхній частині розміщено три семипроменеві зірки — це практично пряме запозичення одного з головних елементів герба міста Дніпра. Зірки, запозичені з печатки Кодацької паланки, символізують козацькі витоки міста й бригади.
Тож почесне найменування «Дніпровська» в офіційній назві 26-ї окремої шляхо-відновлювальної бригади є елементом історичної тяглості, що пов’язує сучасну військову частину із багатовіковою історією українського війська на головній річці країни від часів Русі та Київської князівської держави через добу Козаччини і Запорізької Січі до нинішньої Війни за Незалежність України.
FPV-дрони прикордонників уразили засоби зв’язку, РЕБ і РЕР, техніку, укриття та логістичний хаб ворога на Північно-Слобожанському напрямку.
Бійці 128-ї Закарпатської бригади, повертаючись із бойового завдання, потрапили під атаку російського ударного безпілотника «Молнія».
Спецпризначенці ГУР показали кадри знищення російської піхоти, артилерії, транспорту, дронів та логістичних об’єктів на Запоріжжі.
Командир 3-ї мотопіхотної роти 43-ї окремої механізованої бригади Олексій із позивним «Гіря» захищає Харківщину — край, де народився та виріс.