У березні 2026 року Близький Схід знову опинився в центрі уваги світової політики. Ескалація конфлікту, спровокована діями Ірану, жорстка реакція міжнародної спільноти та різке зростання цін на енергоносії посилили побоювання щодо регіональної стабільності. Однак за цими гучними подіями ховається не менш значуща, але менш обговорювана проблема — юридичний статус ордера на арешт прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху, виданого Міжнародним кримінальним судом (МКС).
Незважаючи на те, що ордер був виданий ще у 2024 році за звинуваченнями у скоєнні військових злочинів, він продовжує діяти. Проте його практичне виконання стикається із серйозними перешкодами. Нетаньяху зберігає свободу пересування та продовжує виконувати свої державні функції, що наочно демонструє складність виконання подібних рішень. Корінь проблеми криється в самій архітектурі МКС: суд не має власних виконавчих органів, і його діяльність повністю залежить від волі та співпраці суверенних держав. Оскільки Ізраїль не визнає юрисдикцію цього органу, можливості суду виявляються вкрай обмеженими.
Цей випадок оголює глибшу системну проблему міжнародного правосуддя. Навіть серед країн, що ратифікували Римський статут, відсутній єдиний підхід до виконання зобов’язань. До 2026 року низка європейських держав так і не вжила рішучих заходів для виконання ордера, вважаючи за краще займати вичікувальну позицію.
Історичний досвід підтверджує цю тенденцію. Ордер на арешт колишнього президента Судану Омара аль-Башира роками залишався невиконаним, а спроба притягнути до відповідальності президента Росії Володимира Путіна викликала безпрецедентний дипломатичний резонанс. Ці приклади доводять, що ефективність міжнародних інститутів безпосередньо залежить від поточної політичної кон’юнктури та балансу сил на світовій арені.
Істотний вплив має й політичний тиск. Попередній досвід розслідувань дій США в Афганістані призвів до введення санкцій з боку адміністрації Дональда Трампа проти співробітників МКС, що поставило під сумнів незалежність суду.
Фінансовий аспект також відіграє ключову роль: значна частина бюджету МКС формується за рахунок внесків країн Європейського Союзу. Водночас набирають популярності альтернативні погляди на міжнародне правосуддя, які просувають країни БРІКС.
Таким чином, справа Нетаньяху стає яскравим індикатором того, що авторитет Міжнародного кримінального суду та міжнародного права в цілому безпосередньо залежить від рівня глобальної підтримки та готовності держав до співпраці. Ситуація, що склалася, вимагає пошуку нових механізмів для зміцнення довіри до міжнародних правових інститутів.