## Біг Пам’яті: Тисячі Хвилин Підтримки, Де Головне — Не Рекорди, А Спогади
Пам’ять — це нескінченний скарб, що перевершує будь-які часові межі та матеріальні виміри. Вона живе у серцях, а не лише в датах смерті.
Рік тому, у лютому, Запоріжжя стало свідком вшанування пам’яті полковника поліції Сергія Синюгіна, який передчасно покинув цей світ наприкінці 2024 року. Сергій, пристрасний прихильник тріатлону та надзвичайно активна особистість, залишив глибокий слід у серцях друзів та колег. На знак поваги до його пам’яті, вони започаткували спортивну подію, яка об’єднала близько 200 учасників. Саме тоді зародилася ідея зробити цей забіг щорічною традицією, що збиратиме дедалі більше небайдужих.
Минув рік, і Запоріжжя знову зібрало сотні людей на Першому Всеукраїнському забігу пам’яті загиблих співробітників Національної поліції. Хоча офіційно було зареєстровано 300 учасників, фактично ж до дистанцій долучилося близько 400 бігунів.
Організатори наголошують, що цей захід народився з особистого болю та прагнення перетворити його на конструктивну дію. Те, що рік тому стартувало як локальна ініціатива, тепер перетворилося на масштабну подію, яка гуртує людей з різних куточків України. Серед учасників були представники Київської, Дніпропетровської, Чернівецької, Вінницької, Черкаської, Луганської, Одеської та, звісно, Запорізької областей.
У КОЖНОГО СВОЯ ДИСТАНЦІЯ
Учасникам було запропоновано два варіанти дистанцій: «Дистанція Незламності» (30 хвилин бігу) та «Годинний забіг». Сергій Бичін, начальник Запорізького районного управління поліції та ініціатор проведення заходу, пояснив логіку такого формату: акцент робиться не на подоланій відстані, а на зафіксованому часі активності — пів години або годину.
Сергій Бичін
«Це фактично продовження минулорічної ініціативи, — розповів пан Бичін. — Ми хотіли зробити всеукраїнський забіг пам’яті поліцейських. Спочатку планували провести його в лютому, але через сильні морози довелося перенести. Згодом, зважаючи на обстріли та блекаути, ми вирішили, що зараз не найкращий час, і перенесли подію на березень».
Згадуючи торішній захід, коли готувався матеріал, я особисто відчула сильне бажання приєднатися до бігової спільноти. Тоді моя фізична підготовка обмежувалася одним кілометром, а про біг на вулиці за низьких температур не могло бути й мови. Коли ж у лютому цього року з’явилася інформація про проведення забігу, радість змішалася з певними сумнівами щодо можливості бігти в холод. Однак, вирішивши випробувати себе, я зареєструвалася на «вільну» дистанцію (30 хвилин).
Напередодні стало відомо, що заради безпеки захід відбудеться у закритому приміщенні. Це викликало полегшення, адже пробіжка в залі, навіть у колі інших учасників, значно приємніша за біг на морозі з видимими клубами пари з рота.
Був момент, коли сумніви щодо власних сил та права брати участь закралися в душу.
«Ми біжимо не заради рекордів, а заради пам’яті, за тих, хто до останнього подиху залишався у строю, за тих, хто захищає країну», — пролунала фраза з мікрофона за кілька хвилин до старту. Ці слова стали вирішальними, розставивши все на свої місця. Тут не має значення, чи є у вас спеціальні бігові кросівки, чи вмієте ви долати напівмарафонські дистанції. Головне — це ті хвилини, які кожен учасник присвячує пам’яті загиблих колег та друзів.
«Сьогодні тут немає поділу на правоохоронців, військовослужбовців, представників влади чи ветеранів. Сьогодні тут — спортсмени з номерами, і це чудово, — зазначив начальник ГУНП у Запорізькій області Артем Кисько. — Я вдячний кожному з вас. Бажаю, щоб кожен на своїй дистанції здобув перемогу над собою та довів щось важливе саме собі».
Артем Кисько
Він також висловив упевненість, що забіг підтримуватиметься й з кожним роком ставатиме масштабнішим. Пан Кисько нагадав, що людина живе доти, доки її пам’ятають, і ця пам’ять потребує постійної підтримки.
НЕЗЛАМНІ Й НЕ ЗЛАМАНІ
У спортивній залі, де проходив забіг, панувала атмосфера, що нагадувала великі спортивні події, на кшталт Київського марафону Незламності. Спорт справді об’єднує та надихає! Учасники робили селфі, розминалися, знаходили старих знайомих і щиро раділи зустрічам.
Олександр Білозерцев
Неподалік я помітила чоловіка з паличкою, на футболці якого був номер учасника. Це був Олександр Білозерцев, помічник начальника ГУНП у Луганській області з питань ветеранської політики. Чоловік з 2014 року брав участь в АТО/ООС на території Харківської, Донецької та Луганської областей. У 2022 році він став інспектором вибухотехнічного відділу поліції особливого призначення, займаючись розмінуванням на деокупованих територіях Харківщини. На початку 2024 року приєднався до окремої штурмової бригади Нацполіції «Лють». У червні того ж року під час виконання бойового завдання поблизу Часового Яру отримав поранення. Попри шестимісячне відновлення, нервові закінчення ноги повністю не відновилися, і за станом здоров’я він був звільнений зі служби.
Олександр Білозерцев вперше брав участь у подібному заході, але вважає його надзвичайно важливим, оскільки він стосується не стільки спорту, скільки спілкування та взаємодопомоги.
Денис Скалеух
Ветеран російсько-української війни Денис Скалеух (він також є помічником начальника ГУНП у Дніпропетровській області з питань ветеранської політики) втратив багатьох побратимів у боротьбі за незалежність України.
«Такі заходи — це нагадування про ціну, яку ми платимо під час війни, а також про те, що, на жаль, війна триває», — ділиться він.
У війську пан Скалеух служив розвідником. Спочатку в Бахмуті, потім — на Запорізькому напрямку. Під час боїв біля села Вербового він отримав важке поранення та втратив ногу.
«Ми штурмували ворожі позиції, кілька разів зав’язувався бій, ворог то відступав, то наступав. Нас тоді обстрілювали з усіх боків», — згадує він.
Чоловік опанував протезування і навіть більше: має спеціальний біговий протез, хоча ще його освоює. Планує розпочати бігати пізніше, але під час нинішнього забігу він гідно подолав усю «Дистанцію Незламності».
26-річний Денис Стратійчук працює помічником начальника ГУНП у Чернівецькій області у справах ветеранської політики. До лав ЗСУ долучився у 18 років. Спочатку опанував спеціальність сапера, а згодом став розвідником. Він брав участь у боях за Київщину, Харків, Донецьку область. У серпні 2022 року, у складі розвідувальної групи, прикривав саперів і отримав важке поранення.
«Був приліт 120-ї міни. Групу вистежили та почали накривати. Товариші врятували мене, витягли з «сірої зони» буквально на руках. Руку втратив одразу, була загроза втрати ноги, але, слава Богу, її вдалося врятувати. Шлях відновлення був дуже важким: переломи стегнових кісток, тазу, опіки. Потім почав поступово ходити», — розповів Денис.
Він зазначає, що під час забігу згадуватиме полеглих побратимів. Розуміє, що не зможе бігти, але налаштований подолати «годинну» дистанцію.
«Спорт об’єднує, будь-які змагання і навіть маленькі перемоги — це про командний дух, який дає сили рухатися далі. Неважливо, чи можеш ти бігти довго, швидко, чи взагалі бігти — головне, що ти прийшов і спробував», — каже чоловік.
До Запоріжжя Денис приїхав уперше. Місто нагадало йому Краматорськ.
«Відчувається певний вайб… з 2022 року. Місто цікаве, я б тут із задоволенням погуляв», — ділиться він.
ДОСВІД ДОВГОГО ШЛЯХУ ДО МЕТИ
До забігу долучився й колишній військовополонений Тарас Тимчий. Хлопець родом з Дніпра, з 2019 року служив у прикордонній службі.
Тарас Тимчий
«Початок війни зустрів на Луганському напрямку, доволі складному. У квітні потрапив у полон під час виходу з оточення. У полоні пробув 3 роки і 2 місяці. Звільнений 6 травня 2025 року. Чесно кажучи, не очікував, що це триватиме так довго. Спочатку сподівався на два тижні, потім — два місяці, потім рік, два, три… Віра в Бога та знання, що мене чекають, підтримували. Хоча в полоні намагалися нав’язати думку, що про нас забули, але хлопці, які потрапляли пізніше, розповідали про реальну ситуацію», — розповідає він.
Після обміну та реабілітації, через ветеранські хаби, Тарас влаштувався на цивільну посаду до поліції. Він зазначив, що раніше займався спортом і готовий бігти разом з іншими учасниками.
«До фінішу, думаю, дістануся, — усміхається він. — У мене є досвід довгого шляху до мети».
Забіг зібрав людей з надзвичайно складними життєвими історіями. Більшість учасників пережили жахи війни та дивом вижили. Вони прагнуть забути пережиті страхи, але ніколи не забудуть тих, хто загинув, але назавжди залишиться в строю.
Фото Укрінформу можна придбати тут.
- Поліція
- Спорт
- Ветерани війни
- Забіг
- Запоріжжя
- Війна з Росією
Порада від АіФ UA:
Ця подія — чудовий приклад того, як спільні зусилля та прагнення вшанувати пам’ять загиблих можуть об’єднати людей. Участь у таких заходах, незалежно від спортивних досягнень, є важливим проявом підтримки родин загиблих героїв та виявом громадянської позиції. Це можливість долучитися до спільноти, яка цінує пам’ять та мужність.
Джерело: www.ukrinform.ua