## Сила Духу: Як Пауерліфтер з Особливими Потребами Підкорює Світові Вершини 31.10.2025 11:48 Укрінформ Дмитро Полович з Миколаєва, чиє життя було кардинально змінене завдяки спорту, готується до участі у чемпіонаті світу з пауерліфтингу.
Незважаючи на діагностований дитячий церебральний параліч IV ступеня, який, за прогнозами лікарів, мав обмежити його фізичні можливості, Дмитро демонструє неймовірну силу волі та цілеспрямованість. Нині 25-річний юнак успішно займається пауерліфтингом, піднімаючи штангу вагою 105 кг з дотриманням усіх технічних норм. Окрім спортивних досягнень, Дмитро самостійно заробляє на життя, займаючись монтажем відео, та веде мотивуючий YouTube-канал.
Наша зустріч з Дмитром Половичем відбулася напередодні його від’їзду до Будапешта на чемпіонат світу з пауерліфтингу разом зі своєю тренеркою Ганною Куркуріною. Спортсмен змагатиметься у категорії “вільні вправи”, виконуючи станову тягу. Тренерка лагідно називає його “мій Рудий”.
“Він неодмінно стане чемпіоном!”
Дмитро тренується під керівництвом Ганни Куркуріної з 2020 року. До цього він пройшов тривалий шлях реабілітації. Його мама, Яніна Полович, пригадує, як тренерка, побачивши Дмитра вперше, одразу висловила впевненість у його потенціалі.
– Ганна одразу відзначила його м’язовий корсет і заявила, що він ще стане чемпіоном. Тоді Діма ледве міг тримати у руках 2-кілограмові гантелі, але Ганна безмежно вірила в нього. Між ними виникла справжня “хімія”. Діма надзвичайно поважає свою тренерку і прагне не розчарувати її, – ділиться Яніна.
Яніна згадує, що шанси Дмитра на виживання при народженні були мінімальними.
– Лікарі прогнозували, що він ніколи не ходитиме і навіть не виживе. Його шанс становив лише один відсоток. Дев’ять років я носила його на руках. І погляньте, яким феноменом став цей один відсоток! У Дмитра зійшлися три визначальні сили: незламна віра його тренерки Ганни, моя материнська підтримка та його власна жага до життя й перемог, – додає мама.
“Хочеш успіху – роби все сам!”
Дмитро здобув середню освіту майже з відзнакою, попри певні мовні труднощі. Згодом він опанував професію програміста у Всеукраїнському центрі комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю на Київщині. Щоб не підвести тренерку, Дмитро самостійно облаштував тренувальний куточок у своїй кімнаті в гуртожитку, використовуючи пляшки з водою замість гантелей та багато займаючись ходьбою. Він екстерном, за сім місяців, пройшов річний навчальний курс, щоб якнайшвидше відновити тренування з Ганною в Миколаєві.
– У мене займаються двоє Дмитрів з ДЦП – “Рудий” та “Брюнет”. Мама “Рудого” наполягає, щоб він робив усе самостійно, і результат просто вражає! Натомість мама “Брюнета” спочатку виконувала за нього все: подавала штангу, носила рюкзак. Ми з Янкою провели їй “роз’яснювальну роботу”. Я сказав йому: якщо прагнеш успіху, мусиш робити все сам – від підготовки бинтів до збирання штанги та допомоги мамі з сумкою. Тобі ж 21 рік, друже! І ось результат: “Брюнет” почав з 60 кг, а тепер піднімає 90, – розповідає Ганна Куркуріна.
Яніна з усмішкою підтверджує слова тренерки: “Щойно він починає натякати на полегшення, я одразу кажу: “Зі своїми речами – на вихід!”. Одного разу він поїхав з групою паралімпійців з плавання в Карпати. Я сказала йому перед посадкою в потяг: “Зустрінемося через два тижні”. Прагну, аби він був максимально самостійним”.
Сусіди, чуючи про її “суворий” підхід до виховання сина, називали її “мачухою”. Вона ж радить батькам дітей з інвалідністю ніколи не здаватися і завжди вірити у своїх дітей.
“Падав, але ми продовжували”
– Я завжди кажу батькам, подібним до мене: надавайте своїм дітям можливість рухатися вперед. Я завжди так робила. Він не тримав голову навіть у три роки. Тоді я купила йому триколісний велосипед. Свекруха сварила, мовляв, навіщо, якщо він не сидить. Але вже за рік Дмитро катався кімнатою! Падав, бився губами об кермо, але ми витирали кров і продовжували. Він не ходив, але їздив на велосипеді, – розповідає Яна.
Дмитро почав ходити самостійно у дев’ять років. У той час Яніна знову була вагітна, і син почав менше потребувати її фізичної підтримки. Жінка зауважує, що його розвиток у цей період був неймовірно стрімким.
– Він ішов, падав у калюжі, підводився – і ми йшли далі. Якби я постійно тримала його за руку, він би ніколи не навчився ходити сам. Я водила його за спеціальними повідцями, він міг заплакати від втоми. Тоді я садила його на землю. Він не хотів так сидіти й піднімався. Одного разу одна жінка кричала: “Ви така-сяка, здорових дітей за руки тримаєте, а цей ледве шкутильгає позаду!”. А ми з Дімою вже спокійно реагували. Я оберталася і казала: “Дімо, навіщо мене ганьбиш? Йди рівніше!”, – згадує Яна.
Мама зазначає, що своєю наполегливою працею Дмитро здобув повну повагу свого батька, брата та сестри. В родині до нього ставляться з найвищим рівнем шани. Своїми силами він заробляє на життя, займаючись монтажем відео на замовлення. За порадою Ганни Куркуріної, він також веде YouTube-канал “ДЦП не вирок”, де ділиться власними досягненнями та надає рекомендації людям з таким самим діагнозом.
– Я змалку говорила йому: “Дімо, ти людина з інвалідністю. У тебе ДЦП. Ну і що? Прийми це і живи далі. Не витрачай сили даремно – життя складне і не раз підкидатиме тобі випробування”. Саме так я його виховувала, і це дало свої плоди, – каже Яна.
Єдиний у світі
Через військові дії, Дмитро разом з мамою, молодшим братом та сестрою евакуювався до Молдови. Чоловік Яніни вже майже вісім років захищає Україну, тому жінка сама опікується трьома дітьми. У Кишиневі вони проживають у центрі для біженців. За словами мами, місцеві тренери вражені рівнем фізичної підготовки Дмитра.
У Молдові хлопець також має тренера, який співпрацює з Ганною Куркуріною. Разом вони розробляють індивідуальний комплекс вправ і надають рекомендації щодо харчування. Дмитро не пропускає жодного тренування.
– Буває, ллє як з відра, я кажу: “Та не йди!”, а він мені: “Я що, помер чи що?” – і йде. Повертається абсолютно мокрий, але щасливий, – розповідає мама.
Ганна Куркуріна мріє, щоб Дмитро став тренером для людей з інвалідністю.
– “Рудий” сам чудово розуміє тренувальний процес, він уже готовий тренер. Я хочу, щоб у Миколаєві створили центр для дітей з ДЦП, і щоб його очолював саме Дмитро. Діти з подібними потребами мають навчатися у тих, хто розуміє їх зсередини. Їм вони повірять більше. А я хочу займатися підготовкою тренерів і реабілітологів для роботи з такими дітьми, щоб наш рух поширювався світом. Адже саме пауерліфтинг допоміг Дмитрові стати на ноги. Мені подобається тренувати тих, хто справді цього потребує. Нам пишуть багато негативних коментарів, на кшталт “у нього відмовлять коліна”, “ваші заняття – це знущання”. Хейтерам я б хотіла сказати: спробуйте сказати це мамам дітей, які завдяки спорту повернулися до повноцінного життя! Я дуже сподіваюся, що представники місцевої влади подарують Дмитрові квартиру в Миколаєві. Він – справжня гордість нашого міста й області, – зазначає Куркуріна.
Тренерка переконує: те, що робить Дмитро, не під силу жодній людині з ДЦП у світі.
– В Америці є атлет Майлз Тейлор, якого відзначив Арнольд Шварценеггер, назвавши своїм “новим кумиром”. Він також має ДЦП, але в легшій формі, і виконує тягу не за стандартними правилами – не повністю випрямляється. А Діма повністю випрямляє свої, здавалося б, скуті руки та ноги. Він піднімає подвійну власну вагу. З ременями він підняв 107 кг, без них – 105 кг. Він демонструє на чемпіонатах те, що не завжди робить у залі. За гороскопом він Телець – надзвичайно впертий, досягає мети завдяки принциповості, – розповідає Куркуріна.
“СПИНААА!” – кричить мама, і “Рудий” випрямляється, мов струна
Зараз Дмитро та інші підопічні Ганни активно готуються до чемпіонату світу з пауерліфтингу в Будапешті. Змагання триватимуть п’ять днів, а Дмитро з командою виступатиме в останні два – 1 та 2 листопада. У команді Ганни – восьмеро атлетів.
– Троє з них мають діагноз ДЦП: “Рудий” (Дмитро Полович), Діма “Брюнет” (Дмитро Закревський) та Микита Орлов. Один юнак із Нового Бугу написав мені, і я одразу побачила в ньому величезний потенціал. У 16 років він витискає 130 кг! Я зроблю з нього чудового тренера. Також з нами їде мій учень Михайло Морозов – чемпіон світу з підйому на біцепс. Він підняв більше власної ваги – 93 кг. Хоча Михайло отримав травму біцепса, він все одно здобув світовий рекорд! Їдуть і його двоє синів, які вже встановили рекорди Європи та світу у 13 і 15 років. Наша восьма спортсменка – 72-річна Ольга Скачкова. Вона почала займатися спортом у 63 роки й нині виконує станову тягу на 80 кг, – розповідає Куркуріна.
Вона наголошує, що її підопічні – справді унікальні.
– Таких спортсменів більше немає у світі спорту, тому їх завжди раді бачити на кожному чемпіонаті. Коли Дмитро піднімає штангу, навіть найміцніші атлети не стримують сліз і тиснуть йому руку – вони дякують йому за натхнення, – каже Куркуріна.
Мама Дмитра згадує випадок на чемпіонаті в Івано-Франківську, коли до її сина підійшов спортсмен, який підняв 300 кг, і вручив йому свій кубок. Він пояснив, що, піднявши найбільшу вагу серед здорових чоловіків, вважає за честь подарувати свою нагороду Дімі.
Попри всі спортивні досягнення, команда Куркуріної змушена була самостійно збирати кошти на поїздку до Будапешта через інтернет.
– Пауерліфтинг не є олімпійським видом спорту. Фінансування отримують бокс, легка атлетика, плавання та інші дисципліни. Але народ України буде пишатися цими спортсменами. Перші 53 тисячі гривень я зібрала, коли виставила на аукціон маленькі боксерські рукавички з підписом Олександра Усика. Потім почали надходити донати – люди зібрали кошти на чемпіонат світу, і ще вистачить на чемпіонат Європи в Польщі. Там 13 та 16 листопада виступатимуть обидва Діми та Микита. Лише один раз нам обласна адміністрація виділила кошти на поїздку на чемпіонат у Луцьк – оплатили лише плацкарт. Усі інші витрати лягли на нас, – розповідає Ганна Куркуріна.
Разом зі спортсменами з ДЦП до Будапешта їдуть їхні мами. За словами тренерки, це є запорукою успіху.
– Я обов’язково беру з собою мам. Для таких дітей надзвичайно важливо мати поруч близьку людину. “Спинаааа!” – вигукує Яніна на чемпіонаті. І “Рудий” вирівнюється, як струна, – сміється Ганна.
“Я б не змогла зробити те, що роблять вони”
Команда з Миколаєва виступатиме у брендованих футболках.
– Спочатку хлопці обрали принт із вовком, але я пояснила: ми представляємо Україну, а наші громадяни – не агресивні хижаки. Тоді вони обрали образ козака, – розповідає тренерка.
Вона додає, що таких спортсменів, як Дмитро, найбільше мотивує віра в них.
– Дмитро може самостійно заробляти гроші, займаючись улюбленою справою. Це справді вражає. Він відчуває величезну відповідальність. Я кажу: “Рудий, ти найстарший у родині, ти мусиш їх підтримувати. Повір, ми докладемо максимум зусиль – і ти зможеш забезпечувати і маму, і молодших”, – говорить Ганна.
Вона зазначає, що сама є рекордсменкою світу, встановивши 18 світових рекордів, з яких чотири були побиті.
– Найвищий рекорд, який, можливо, ніхто не зможе побити – я підняла подвійну власну вагу. Важила 72 кг, а витиснула штангу вагою 147,5 кг. Це сталося у 2015 році. Тоді мене запросили до Австралії на Arnold Classic як єдину жінку. Вони не могли повірити, що жінка може підняти таку вагу. Мене вважають найсильнішою жінкою у світі. Я ніколи не плачу, але коли переглядаю виступи моїх підопічних з ДЦП, мої очі наповнюються сльозами. Це єдині чоловіки у Всесвіті, перед якими я схиляю голову. Я б не змогла зробити того, що роблять вони. Це – справжні діаманти, – додає Куркуріна.
Порада від АіФ UA:
Історія Дмитра Половича – це потужне нагадування про безмежні можливості людського духу. Ця новина надихає не здаватися перед труднощами, демонструє силу волі та важливість підтримки близьких і професіоналів. Вона може стати джерелом мотивації для багатьох, хто стикається з життєвими випробуваннями, і показує, що спорт та цілеспрямованість здатні творити дива.
Чемпіонат світу | Інвалідність | Миколаїв | Спорт | Тренер | Сім’я | Війна з Росією
Джерело: www.ukrinform.ua