Україна взяла на себе зобов’язання щодо перегляду механізму вибору Генпрокурора згідно з європейськими нормами, однак це не передбачає проведення змагання. У розвинених економіках Європи Генпрокурора затверджує уряд або президент.
Інтеграція України в Європу неминуче включає великі законодавчі зміни та пристосування до європейських стандартів. Однак у певних обговореннях все частіше постає питання: чи дійсно ми впроваджуємо європейський досвід, чи створюємо свої унікальні моделі, яких у самій Європі немає, повідомляє УНН.
Одна з таких дискусій зачіпає питання призначення та звільнення Генерального прокурора України.
Останнім часом певна кількість реформаторів з громадського кола наполягає: Генерального прокурора слід обирати на змаганнях за участі активістів, посилаючись на “найкращі європейські норми”. Але чи відповідає це дійсності?
Що саме зобов’язалася зробити Україна
Експрокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Станіслав Броневицький нагадує, що 11 грудня 2025 року було прийнято спільну заяву Комісара ЄС з питань розширення та віцепрем’єр-міністра України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Один із пунктів цього документу звучить наступним чином: “Здійснити всебічний перегляд процесу вибору та звільнення Генерального прокурора з метою приведення її у відповідність до найкращих європейських норм”.
Отже, за словами експрокурора, заява не містить жодної згадки про змагання. Вона також не визначає, що саме слід вважати “найкращими європейськими нормами”. Проте саме на основі цього формулювання з’явився політичний посил: в Україні має бути змагання на посаду Генпрокурора.
А що тоді насправді є “кращою європейською практикою”?
Броневицький наводить реальні європейські норми економічно розвинутих країн, системи яких вважаються взірцевими.
За сукупністю критеріїв (номінальний ВВП, ВВП на душу населення, ВВП за ПКС, ІЛР) до топ-5 європейських держав належать: Німеччина, Швейцарія, Франція, Велика Британія, Швеція. І ось як у цих державах затверджують Генерального прокурора, розповідає Броневицький.
Німеччина: кандидатуру пропонує Федеральний міністр юстиції, затверджує Федеральний президент.
Швейцарія: Генерального прокурора обирає Федеральні збори (спільне засідання обох палат парламенту).
Франція: кандидатуру вносить міністр юстиції, затверджує президент Республіки.
Велика Британія: затверджує прем’єр-міністр, формально підтверджує монарх.
Швеція: призначення здійснює уряд.
Жодна з цих держав не проводить змагання.
І це не “відхилення від правил”, а європейська норма як така.
То в чому проблема?
Проблема не в Європі. Проблема в тлумаченнях. Як влучно відзначив народний депутат Сергій Власенко, Конституція України прямо визначає порядок призначення Генерального прокурора.
У нас у Конституції вказано, що кандидатуру Генерального прокурора призначає Президент України за згодою з Верховною Радою. Все. Немає жодних змагань
– зазначає він.
Власенко також скептично ставиться до самої ідеї змагань у нинішньому вигляді.
За останні декілька років ми побачили, що ці змагання часто нагадують імітацію. Завчасно відомі переможці, маніпуляції під час процедур
– каже нардеп, голова Тимчасової слідчої комісії (ТСК) з питань ймовірної корупції в правоохоронній та судовій системах.
Як приклад він навів змагання до апеляційних адміністративних судів, де, за даними Тимчасової слідчої комісії, серед лідерів опинилися діючі члени Вищої ради правосуддя, родичі членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів та співробітники самих конкурсних органів.
Конституція: ще один важливий аргумент
Член Комітету Верховної Ради з питань правової політики Володимир Ватрас підкреслює, що зміни до Конституції в частині процесу обрання Генерального прокурора – не передбачаються.
Посада Генерального прокурора є конституційною. Зміни до Конституції в умовах військового стану є неможливими
– каже парламентарій.
Більше того, за його словами, парламент на даний момент не має жодних планів змінювати процес призначення Генпрокурора, а зауважень до чинного керівника прокуратури у депутатів немає.