© Олександра Крупська
Юлія Самборська
Через подібну гру слів у заголовку статті я наражаюся на небезпеку опинитися у списках небажаних осіб, яким хоч і не заборонять навідуватися до міста Лева, проте задоволені певно не будуть. Зрозуміло чому — велика популярність бестселера сучасного автора Ілларіона Павлюка «Я бачу, вас цікавить пітьма» здатна викликати хибне тлумачення прямої аналогії інтересу у заміні слова «Львів» словом «пітьма». А щоб уникнути налаштування читачів на негативні відчуття, заявлю, що знака тотожності між Львовом і пітьмою немає. Просто в кожній публікації про львівське театральне життя і, зокрема, заходи в театрі імені Марії Заньковецької я не можу обійти бюрократично-антикультурну темряву, котра давно залишила слід на споруді зазначеного театру, що має обшарпаний і соромний вигляд. Відверто кажучи, я сама собі обіцяла не писати про відновлення фасаду театру. Відтепер (і до наступної статті про Львів) буду дотримуватися даної собі обіцянки: про ремонт — мовчання.
Нещодавно до Львова було привернуто увагу всієї активної читацької та театральної громади країни. Подія історичної ваги — перша театральна адаптація роману «Я бачу, вас цікавить пітьма» Ілларіона Павлюка. Тираж — понад 150 тисяч примірників — говорить сам за себе. До того ж книга досить об’ємна — 664 сторінки.
Декому стиль автора нагадав відомого нині Булгакова, чимало згадували про ідеї Стівена Кінга — від останнього, між іншим, не відмовляється й сам автор. І поки одні розшукували літературні відповідності чи плагіат, інші досліджували фінансову сторону — скільки пішло на виставу (1,4 млн грн підрахували. — Ю.С.) і коли це відшкодується. І ті, й ті зазнали фіаско, й тут підключилися треті «ідеальні люди», які почали дорікати авторові тим, що роман було написано російською та перекладено українською, якою, власне, і видано. І ось ті останні вже вирішили, що зловили Ілларіона на «мовній помилці» в його ж книжковій локації Буськів Сад (місцевість, де відбуваються основні дії. — Ю.С.), де на вивісці з найменуванням містечка у слові «сад» періодично згасає початкова буква. Тому й коментарів про те, що слово «АД» в українській мові не використовується, ставало дедалі більше, як і копій самої книги в продажу. Насправді слово «ад» походить від грецького «гадес» або «адес» (невидиме царство померлих. — Ю.С.), і запаху недружньої мови тут немає. Ще засновник сучасної української літератури Іван Котляревський у поемі «Енеїда» відправив душу Дідони після спалення «до біса в ад». Отже, не слід шукати літературної зради там, де її немає. І раджу нарешті відправитися на виставу.
Станіслав Мойсеєв: «Сторіччя Молодого театру — це цілковита фальсифікація»
Квитки на перші покази вистав і у Львові, і в Києві розійшлися, як осіннє листя з дерева в несамовито-вітряну погоду. Виставу в приватному столичному «Дикому театрі», також за режисури Голенка, заплановано в анонсованому іншому від львівського складі та з іншим закінченням. Ну, а на всі подальші львівські та київські покази квитків у театральних касах, як і слід було очікувати, немає, є (і не факт, що справжні) лише у «сусідів Дідони» — перекупників.
21 вересня, премʼєрного дня, до театру імені Марії Заньковецької, зайнявши одразу дві вулиці — Лесі Українки та Театральну, витягнулася величезна черга на виставу. Про себе я їй навіть ім’я дала — «черга надії». Знаєте, ЯК кожне старе покоління критикує молодше? «Ось у наш час! А ви… А ми!». Переважна більшість черги — це молодь, а точніше, активна молодь, котра явно багато читає (констатую зі випадково почутого. — Ю.С.) і дає однозначну відповідь скептикам, що надія на гідне майбутнє є. Прогнозую, що на всі подальші покази так само будуть довгі «черги надії».
Заходжу до театру і відразу провокаційно питаю у місцевих театралів, хто постановник вистави. «То є наш Голенко! Ви в нас уперше?» — швидко та з подивом відповідають львів’яни. Відчувається передпремʼєрне хвилювання глядачів, які розбігаються на різні й заздалегідь облаштовані локації. Хтось іде купувати книжки Ілларіона Павлюка («Я бачу, вас цікавить пітьма», «Білий попіл», «Танець недоумка»), щоб потім отримати автограф і хизуватися в соцмережах. Хтось купує буклети до вистави й тематичні листівки, котрі, виявляється, ще й світяться в темряві. Хтось «пірнає головою в темряву», заглядаючи до чорної коробки (де, як виявилося, лежать згадані листівки. — Ю.С.) з таким написом, котрий чомусь нагадує антикварний фотоапарат. А хтось стоїть у черзі до бару й дивується, ЯК такий обсяг подій «пітьми» можна перенести на театральну сцену й не втратити того, що прагнув донести автор.
На це ЯК зухвало «відповів» Олексій Доричевський — актор, режисер драматичного театру і кіно, драматург, а нині — військовий ЗСУ. Олексій зізнається, що ще рік тому сидів у затишній кав’ярні в ТРЦ Покровська і захоплювався структурою «Я бачу, вас цікавить пітьма». Згодом, просто з бліндажу, він сконтактував з Ілларіоном Павлюком і поговорив про створення інсценізації. І потім, уже взимку, в натопленій хаті Краматорська побратими Олексія стали першими слухачами тексту інсценізації, котру й буде відтворено на сцені.
Ну, а щодо перших глядачів, то 21 вересня у Львові вони помалу заповнювали балкони, партер теж не відставав. Свої місця зайняли галерист Павло Гудімов, продюсерка Крістіна Кісільовайте, актор Олег Коркушко (до речі, грає лікаря в одному зі складів вистави. — Ю.С.) та мер Андрій Садовий із родиною, до якого, привертаючи увагу публіки, емоційно-збуджено пробиралася столична журналістка Соня Кошкіна. Проте увагу від обіймів і поцілунків львівських та київських селебріті різко відвернула поява в залі самого автора — Ілларіона Павлюка з дружиною Світланою.
Для тих, хто не читав, дуже коротко та поверхово. За сюжетом кримінальний психолог Андрій Гайстер їде у відрядження до містечка Буськів Сад шукати маленьку дівчинку Надійку, котра зникла. У цій місцевості Андрій зустріне багато дивних жителів, кожен з яких живе життя-повтор і є абсолютно безпристрасним до прагнення столичного чужинця знайти дитину. У цьому ж містечку жителі намагаються не помічати жахіття, вбивств та Звіра-маніяка, який десь зовсім поряд. Згодом наполегливість Гайстера приведе його до покинутого цукрового заводу, де психолог і отримає перші відповіді на багато питань. Фінал — оптимістичний, незважаючи на те, що головний герой фактично побуває в пеклі.
Олександра Крупська
Жанр вистави визначили трьома словами — «історія одного відродження». Якщо підібрати одне визначення, то це почасти і трилер, і екшн, і блокбастер, і містика, і мелодрама. Але найточніша характеристика вміститься у два слова — «вистава Голенка». Якщо ви обізнані з режисерським стилем Голенка — вас нічого не здивує, адже це вкотре захопливо, майстерно, у стабільно шаленому темпі, не без крові та імітації насильства. Та якщо ви плануєте переглянути виставу і є виключно шанувальником таланту Ілларіона Павлюка, то не налаштовуйте себе на невиправдане розчарування. Не забувайте, що читали ви Павлюка, але дивитеся — Голенка.
У театрі Франка представили виставу «Калинова сопілка»: історія втрати, яка болить кожному
Прем’єру українського бестселера «Я бачу, вас цікавить пітьма» відомий український сценограф Олександр Білозуб назвав серйозним викликом для театру. Ще б пак — дія в книзі відбувається в потойбічному світі, котрий хоч і має описи реальних будинків, предметів тощо, але демонструє свою реальність сприйняття. Це перша сценічна робота Олександра в театрі імені Марії Заньковецької. І з цим викликом Олександр впорався, залучивши абсолютно весь простір сцени, трюми та не пошкодувавши навіть першого ряду партеру, де б можна було заробити на квитках. Місце дії, простір — важливіше. Віддалена завіса, третину сцени відкрито. По обидва боки сцени — дві двоповерхові залізні конструкції з елементами побуту. В одному з помешкань висить плакат із зображенням Джека Ніколсона в ролі Джека Торренса із відомого психологічного трилера Стенлі Кубрика «Сяйво» за книгою Кінга, котрого так любить Павлюк. Уважні читачі відразу ж усвідомлюють: це локація декомунізованого готелю «Сяйво». І таких сценографічних деталей-загадок у виставі згодом стане настільки багато, що вони і «гратимуть», і допомагатимуть робити містичний світ водночас моторошним, загадковим і дивовижно гарним.
Олександра Крупська
Ліворуч, біля імпровізованого готелю, скляна клітка (портал у інший світ), над якою балкон (тут уже справжній і той, що зазвичай для VIP-гостей) із написом «Я © Буськів Сад». На балконі згодом таки зʼявиться VIP-персона — мер міста Павло Тупогуб (Олег Сікиринський), і цей сценографічний прийом «владної зверхності» теж легко розпізнають глядачі. Але надалі не всі зможуть побачити, що відбуватиметься на основній (центральній за розташуванням) зловісній локації — цукровому заводі, для якого сценограф запропонував дві третини великої й обʼємної сцени театру. Скажу простіше: ті імпровізовані залізні ворота — вхід до заводу — стануть візуально недосяжними для глядачів на крайніх місцях ліворуч сцени. Локація ж праворуч сцени розділила свій простір із артистами оркестру. Тут не варто й пояснювати, який вау-ефект створювало живе акомпанування, іще посилював цей ефект лише потужний спів акторки Оксани Цимбаліст.
На роль Андрія Максим Голенко запросив Григорія Бакланова — актора, котрого глядачі вподобали за роль Лавріна в серіалі «Спіймати Кайдаша». На цій ролі Григорій один. Сам він зізнається, що це його перша премʼєра й гра на великій сцені, та ще й національного театру — мрія, котра здійснилася. Григорій є актором Київського академічного театру на Печерську, де сценічний простір — значно менших масштабів. Але режисерський «спринтерський» темп актор витримав дуже впевнено, переконливо і, здається, легко згодився на моторошні режисерські експерименти.
Олександра Крупська
Чи багато ви бачили вистав, де серед реквізиту є справжня труна? Отож. А акторів, які туди лягають, і їх накривають кришкою? Вже чую ойкання, нарікання про погані прикмети й думки про те, що це не той реквізит, котрий хочеться бачити залученим у грі на театральній сцені. Не поспішайте. Адже це було не моторошно, і не через розуміння умовності події, а тому що в останній момент труну легко перетворять на човен і разом із виром подій та режисерської фантазії перенесуть уже в умовно-водний простір, де інші емоції та переживання.
Олександра Крупська
Думаю, що після вистави (щоразу) обговорюватимуть не лише порівняння книга vs постановка, а й те, хто ж таки є найхаризматичнішим персонажем. А все тому, що роль поліціянта Віталія Суботи грає Марк Дробот. Львівські глядачі (я свідок, якщо що), котрі хейтили вибір Марка на роль Володимира Івасюка, здається, нині змінили риторику на щось подібне до «То є наш Дробот! Ви в нас уперше?». Інші коментарі хейтери забули точно так само, як раптово забували минуле жителі Буськового Саду. Марк, у доробку якого є блискуче зіграні позитивні персонажі, не менш яскраво перевтілюється в негідника — недолугого, примітивного та підступного слідчого містечка.
Олександра Крупська
Харитон Еребович (Юрій Хвостенко), черниця (Оксана Цимбаліст) і Кролик (Василь Коржук) — ця «несвята» трійця буде обʼєднана у виставі режисерським задумом, щоб доводити Гайстера до повної втрати розуму. «Зовсім мацюпусіньке» кроленя з книги, котре, щоправда, згодом стане «завбільшки з доброго ризеншнауцера», в уяві творців вистави постає Кролем у людський зріст і чи не одним із головних героїв. Лабубу — так влучно охрестили за назвою популярної й потворної дитячої іграшки гіперболізовано-моторошну звірячу істоту глядачі перших показів.
Олександра Крупська
Яскрава трійця роз’їжджатиме-шаленітиме на сцені у справжньому кабріолеті зі знаковим номером «БС 666», згори романтично летітиме сніг. Гарно й моторошно водночас.
Олександра Крупська
А ось де не можна знайти краси й навіть такту, то це в заграванні з місцевою публікою репліками: «Коли ви вже нажретесь, кияни?», «Понаїхали» (чи якось схоже) та питанням «Чим відрізняється квадробер від галичанина?». Така штучність тексту й тотальне узагальнення вносить елементи примітивізму. Без цих стендап-вставок вистава нічого не втратить. Навпаки.
Олександра Крупська
Загалом автору книги дуже багато читачів дякували й далі це роблять саме за делікатність та увагу до іншої теми-табу — особливих дітей. Для Ілларіона Павлюка втрата такої особливої дитини є особистою трагедією, про котру він відверто розповідав у багатьох інтервʼю. Фінал книги та фінал вистави — життєствердний позитив: зло залишиться там, де йому й місце, а в тих, хто не здається, завжди буде другий шанс на життя.
«Мами»… Вистава великого болю
Протягом усієї вистави, до фіналу, роль Надійки «виконуватиме» лялька-маріонетка на зріст як дитина років п’яти. Це дитя бродитиме не лише в катакомбах закинутого заводу, а й у всьому сценічному потойбічному просторі. Дівчинка-лялька не плескатиме в долоньки, як вона часто робила в книзі, щоб відчути простір, а лише епізодично нагадуватиме про себе. Інших персонажів творці вистави також не пожаліли.
Олександра Крупська
Для ролі матері Христини режисер сміливо застосував травестійний прийом — мама з бородою, мужнім голосом і у виконанні актора Сергія Литвиненка. А ось пожежника Захара, якому в книзі приділено досить багато уваги, взагалі десь загубили в катакомбах інсценізації.
«Я не потребую втілення мого бачення — цікавим є трактування театру. Боюся буквалізму, вистава мала б бути окремим твором», — так перед початком роботи над виставою промовив Ілларіон Павлюк команді театру. Ну, якщо сам автор не потребує, то хто ми, читачі, такі, щоб вимагати подібне. Пропоную наостанок цікавіше заняття — пошукати на мапі України справжній Буськів Сад.
У театрі Франка презентували нову виставу за твором Валер’яна Підмогильного
Обираючи для розвитку подій назву локації, Павлюк розповів, що йому б хотілось, аби містечко називалося красиво, поетично, щоб ця назва не відповідала жаху, котрий у ньому є. Так виник Буськів Сад. Якщо на Google Maps задати в пошуку «Буськів Сад», то програма легко й швидко відшукає цю локацію (вулиця Історична), і не де-небудь, а в Кагарлику Київської області. Саме це селище згадується в книзі, а ще ж річка поруч на мапі видніється. Невже Туонь, де Харитон дитину та Андрія Гайстера перевозив?! І коли збільшити місцевість, то поруч із кагарлицьким Буськовим Садом іще й автовокзал знайдеться! Все, як у книзі. Але…
Насправді та велика водна артерія — це Пасківський ставок, а «Буськів Сад» — це геолокація-жарт, де поруч — лише сучасні приватні будинки. Схоже, її нанесли на мапу фанати книги «Я бачу, вас цікавить пітьма».
«Якщо вам цікаво, чим закінчилася ця історія, то при нагоді розшукайте в Києві парк із великим круглим фонтаном і дитячим майданчиком біля нього», — так наприкінці радить автор книги. Такий фонтан я знайшла. Навіть іграшки поруч дитячі розкидані. Щоправда, в Кагарлику, на території покинутого цукрового заводу-привида, котрий цілком міг би послужити для зйомок у майбутньому моторошного серіалу за бестселером Павлюка. 1859 року, лише за рік після відкриття, завод зазнав сильної руйнації внаслідок вибуху парової машини, загинуло 18 осіб. Не знаю, чи правильно я порахувала кількість персонажів, які загинули в книзі, але у мене збіглося. Тепер додамо до цього те, що у виставі звучить весела народна пісня «Була б в мене парова машина…». Ось так я майже побудувала теорію авторсько-режисерської змови.
Олександра Крупська
Вважаю, у багатьох глядачів, які переглянуть львівську виставу «Я бачу, вас цікавить пітьма», виникне бажання розвинути власні теорії й інтерпретації побаченого. Від показу до показу соцмережі ряснітимуть коментарями. То буде згодом. І, гадаю, що буде важливо, як для автора книги, так і для команди театру Заньковецької. Ну, а поки я поділюся не менш важливим і універсальним коментарем, який випадково побачила під одним з інтерв’ю Ілларіона Павлюка. Хтось із його дітей (Ілларіон — багатодітний батько. — Ю.С.) написав: «Тату, це було реально класно». Цитуючи дитину, про виставу можна сказати аналогічно.
