© Фото надане автором
Олег Супруненко
«Не в змозі передати цієї емоції. Породила її не белетристика, а таємничо незмінна, незбутня тривога від перебування у місці, де може трапитися будь-що». Навряд чи видавці роману Джона Фаулза «Маг» далекого 2016-го року припускали, що один із ключових творів англійського постмодерніста викличе чималий інтерес у читачів передусім завдяки трансляції. Перекладач «Мага» Олег Король подарував українській інфосфері «незбутню тривогу», про яку майже кожен літератор та/або блогер того часу не оприлюднив власної думки.
Слід зазначити, що перекладацький талант пана Короля в «Магові» цим не вичерпався, в чому поціновувачі мовознавства можуть переконатися й досі, знайшовши в глибинах Інтернету не одну публікацію. А українська Вікіпедія присвятила цій тривозі окрему статтю з чіткою фіксацією початку явища: «Уперше мем використано на Фейсбуці 12 січня 2017 року в обговоренні питання якості перекладів і видань художніх творів».
Креативний підхід перекладача до досить непростого фаулзівського тексту мав би збагатити український інфопростір ще не одним словосполученням, але «невиразна майбутність», «бездуховна муть» чи «вульгарна вітальня» не вийшли за межі «Мага». Якого видав «Клуб сімейного дозвілля» у співпраці з видавництвом «Вавилонська бібліотека» значним, як для наших часів, тиражем у 10 тисяч примірників, із додатковим друком книжки в поліпшеній якості ще в три тисячі (а 2022-го інше видавництво, «Букшеф», перевидало того ж «Мага» тиражем у три тисячі).
Досить запізно виданий в Україні «Маг» є далеко не єдиним твором видатного англійця Джона Фаулза (1926–2005), котрий часто підкреслював, що він — саме англійський, а не британський автор, іноді називаючи себе європейським письменником, у якого друга вітчизна — Франція (французька література була спочатку основним предметом його навчання, а потім — викладання), а третя — Греція. На невеликому острові Спеце майбутній літературний класик (а в недалекому минулому — морський піхотинець першого повоєнного призову 1945 року та випускник Оксфордського університету) декілька років викладав у гімназії, що фінансувалася Британською Радою. І саме тут виникла ідея роману-загадки, подія якого також відбувається на вигаданому грецькому острові Фраксос, який нещодавно пережив нацистську окупацію.
Хронологічно «Маг» став першим романом Фаулза, але побачив світ другим. Мабуть, із цим автору пощастило, бо не факт, що об’ємний, складний і не дуже зрозумілий роман із відкритим фіналом відкрив би йому дорогу до всесвітнього визнання. Опублікованого 1965 року «Мага» невдовзі екранізували — і фільм зазнав цілковитої невдачі. Незважаючи на участь зірок рівня Ентоні Квінна, він викликав низку сповнених глузування відгуків, а сам Фаулз назвав його крахом.
Натомість перший, виданий 1963 року роман «Колекціонер» одразу приніс автору і визнання, і фінансовий успіх — такий, що він зміг завершити свою не надто улюблену викладацьку діяльність і надалі займатися лише письменництвом.
скриншот видео
Кадр з фільму “Колекціонер”, 1965 рік
Захопливий сюжет і незвичну форму подання оцінили читачі. Історія викраденої дівчини, настільки позитивної в усіх аспектах, що підпадає під термін «Мері Сью» («архетип персонажа, …обдарований унікальними талантами чи здібностями, надзвичайно привабливий і позбавлений значущих недоліків характеру»), розповідається у вигляді двох щоденників, жертви та викрадача, персонажа не стільки навіть негативного, скільки незначного, позбавленого через свою пересічність властивого багатьом мистецьким творам злодійського флеру. Такий сюжет легко піддається екранізації, тож за два роки Фаулз продав авторські права кінематографістам, і фільм зібрав щедрий урожай нагород — Каннського фестивалю, «Золотого глобуса» й номінацію на «Оскара» (за режисуру, сценарій та найкращу жіночу роль, втілену Самантою Еггар). Єдиною виразною рисою негативного героя є його пристрасть до колекціонування метеликів. Очевидно, невипадково, адже сам Джон Фаулз, окрім глибоких досліджень французької літератури, дуже добре орієнтувався в природознавстві, демонструючи у своїх текстах значні знання про дикі рослини, птахів і комах. Українською мовою «Колекціонер» був виданий лише 2015 року («Клуб сімейного дозвілля», переклад Ганни Яновської).
Комерційний успіх «Колекціонера» та виданого слідом за ним «Мага» дали змогу Фаулзу придбати старовинний маєток у містечку Лайм-Реджіс, графство Дорсет, на узбережжі Ла-Маншу, тобто майже з далеким краєвидом на любу Францію. Затишне містечко з населенням у 4400 осіб, із яких половина — пенсіонери, невдовзі після оселення в ньому видатного письменника стало всесвітньо відомим. Адже саме сюди він поселив головну героїню свого третього роману «Жінка французького лейтенанта».
скриншот видео
Кадр з фільму “Жінка французького лейтенанта”, 1981 рік
Захоплива історія дивовижної жінки, яка йде проти засад манірного вікторіанського суспільства, щоб стати музою для митців нової течії прерафаелітів, у фірмовому вже фаулзівському стилі не обмежується лінійним описом. Автор, якого недарма зараховано до списку провідних постмодерністів, пропонує читачеві три фінали роману на вибір. Цікавим є і сам стиль розповіді — нібито «вікторіанський» роман розгортається з точки зору оповідача-сучасника. Окремий акцент твору — на палеонтології, в ті часи зовсім молодої науки, якою безтурботно захоплювався головний герой, аж поки не зустрів загадкову жінку на молі, посеред розбурханого моря.
1981 року книгу екранізує британець чеського походження Карел Рейш. Однойменний фільм теж не обходиться без постмодерністського прийому: його сюжет розгортається у вигляді кінокартини, головні актори якої (а ролі тут грають Джеремі Айронс та Меріл Стріп) закохуються й у реальності. Можливо, найкращий із творів Фаулза було перекладено українською лише цього року. Жінка загадкового французького лейтенанта (який у романі практично не з’являється) в перекладі Наталії Ференс стає його коханкою (а в радянських російськомовних перекладах, зроблених ще у 1980-х, вона цнотливо виступала в ролі подруги). Тож читачі сьогодні можуть без проблем замовити «Коханку французького лейтенанта» від видавництва BookChef.
скриншот видео
Кадр з фільму “Жінка французького лейтенанта”, 1981 рік
У Лайм-Реджисі Джон Фаулз залишиться на все життя, ніби тримаючись відлюдьком, хоча й не ігноруючи численних інтерв’ю, зустрічей та інших письменницьких заходів. Він навіть десять років очолював місцевий музей, аж поки здоров’я не погіршив інсульт. 1990 року Фаулз пережив смерть улюбленої дружини Елізабет, яка була його натхненницею і певною мірою прообразом його численних жіночих образів. Вісім років по тому письменник одружився вдруге, прожив іще сім років і помер від серцевої недостатності 2005-го.
Шанувальники Фаулза можуть знайти на сайті «Чтиво» його першу українську збірку «Вежа з чорного дерева» (книжкове видання 1985 року, Віктор Ружицький та Дмитро Стельмах), повість «Хмара» з цієї ж збірки, наново перекладену Сергієм Вакуленком для журналу «Всесвіт» (№3-4, 2001) та збірку філософських роздумів під назвою «Арістос» (Віктор Мельник, книжка вінницького видавництва «Тезис», 2003).
Залишається дочекатися виходу на книжковий ринок перекладу загадкової, замішаної водночас на історії ранніх США та фантастиці книжки А Maggot (хробак, личинка). Це оповідь про чергову неординарну героїню, реальну історичну фігуру Анну Лі, засновницю релігійної секти шейкерів або «трясунів» — радикальних християнських вірян, котрі використовували у своїх богослужіннях екстатичні танці. Детективна історія 1736 року, розказана словами зовсім різних між собою героїв, залишає читача у стані великого подиву.
Останній роман Фаулза, написаний 1985-го, вже сорок років ніяк не дійде до українського читача. Звісно, заслуговують на переклад і його численні збірки есеїв, статей, критичних дописів і навіть поезії — але комерційний успіх їм гарантувати важко. На відміну від «Маггота», який вирізняється доброю читабельністю.
«Фаулз і далі змагається з Творцем, населяючи наш світ найбільш неймовірними персонажами. Ось і тепер один із них, Черв’як, проник у наші душі й на книжкові полиці», — так прокоментувало свого часу вихід роману видання The Guardian. Цікаво, що його ентомологічна назва, котра відсилає і до колекціонера метеликів, і до скам’янілих комах доісторичної ери, має ще одне, забуте значення — «примха, вигадка», і років триста тому використовувалася для позначення музичних творів невизначеного жанру. І, впевнений, цю авторську примху-вигадку належно оцінить читач.
